Як наймит з паном поквитався

Литовська казка

Один пан наймитів на роботу наймав. А про заробіток так домовлявся: як за рік наймит не розсердиться, а пан розсердиться, то дасть пан наймитові багато грошей; а як наймит розсердиться, то пан наймитові виріже паса на спині й вижене.

Були собі три брати: два розумні, а один дурень. Пішов служити до того пана найстарший брат — розумний. Став рановранці ціпом молотити. Молотить, молотить, уже скоро обід, а снідати все не кличуть. Розсердився наймит — гайда до пана їсти просити. Пан каже:

— Ти, може, розсердився, що так довго без сніданку?

— Звісно, що серджуся.

Тут пан вирізав йому паса на спині й вигнав.

Іде тепер другий брат, теж розумний. Став молотити. Молотить, молотить, а снідати все не кличуть.. Уже й обід настав — він усе молотить, а снідання не дають. Прийшов той брат до пана, вилаяв його, а пан два паси й вирізав йому на спині та й вигнав.

Іде тепер найменший брат, той дурень, до пана служити. Також пішов молотити із самісінького ранку. Молотить, молотить, уже недалеко обід, а ще й снідати не кличуть. У цей час проїздив пекар з паляницями. Наймит зупинив його, насипав віз пшениці і попросив паляниць. Дав пекар йому паляниць, скільки той захотів, наївся наймит і знову молотить. Ось по обіді прийшов пан подивитись, чого наймит не йде снідати просити. Аж бачить — зерна немає. Молотить із самісінького ранку, а зерна немає.

— Де зерно?

— Таж снідання довго не давали, от я поміняв зерно на паляниці. То, може, сердишся, пане?

— Чого б мені сердитись! — каже пан.

Думає пан: що ж тепер з наймитом робити?

Наступного дня послав наймита биками орати. Орав він, орав із самого ранку; вже обід скоро, а йому ще й снідання немає. А тут саме їхав м’ясник із ковбасами. Зупинив наймит м’ясника.

— Бери,— каже, — одного бика, дай ковбаси поїсти. М’ясник дав ковбас, скільки той захотів. Наївся наймит, а в бика, що м’ясникові оддав, відрізав хвоста, всунув до рота другому бикові, а сам розлігся, відпочиває. Приходить пан.

— Чого не ореш?

— Таж снідання не принесли, виголодався я, і бики виголодалися, з’їли один одного, тепер не маю чим орати. То, може, сердишся, пане?

— Чого мені сердитись?!

Назавтра випровадив його пан свиней пасти. Пасе він ті свині, аж знову м’ясник із ковбасами. Взяв наймит і поміняв свиней на ковбасу. Наївся та ще й на другий день залишив. А свиням хвости повідрізував, повстромляв у болото й лежить.

Прийшов пан — свиней немає.

— Де свині?

— Та потопились усі в болоті, тільки он хвости стирчать.

А свиней немає, черва поїла.

Пан повиймав ті хвости із болота, поклав до кишені.

— То, може, сердишся, пане?

— Чого б це мені сердитись!

Послав тоді пан наймита корів пасти. Пасе той корови з ранку до самого обіду — і знову без снідання. Узяв він, витяг одну корову на березу, а другу віддав м’ясникові. Наївся ковбаси й чекає, що буде далі.

Приходить пан.

— Де корови? — питає.

— Таж на небо усі подалися, бо пан довго снідання не приносив. Одна ще не встигла на небо залізти, то на березі он сидить.

Дивиться пан, а корову хтось витяг аж на березу, і не можна її звідти стягти. Скликав усіх своїх наймитів, півдня потіли, доки корову з берези стягли.

Що тут панові робити? Хоч як старався він дурня розсердити, той все одно не сердиться. Надумав тоді пан його спалити. А наймит і почув, як пан із панею про це радяться. Узяв він, вліз у ту скриню, де пан гроші ховав, і сидить. Ось пан намірився запалити хату. Перед тим рано-вранці виніс скриню з грошима, позачиняв вікна, позамикав двері і підпалив хату. Горить хата, палає. Пан радіє, що згорить отой сатана.

Відчинив пан скриню з грошима, дивиться — аж там дурень сидить.

Здивувався пан та й каже:

— Гроші не згоріли, але ж і той сатана цілісінький!

А наймит сидить у скрині на грошах і питає:

— То, може, сердишся, пане?

— Чого б це мені сердитись! Боїться пан сказати, що сердиться,— багато грошей доведеться платити.

Тоді надумався пан наймита втопити. Іде зі своєю панею увечері на прогулянку, і наймита беруть із собою. Ходять вони, ходять біля річки, ось уже й стемніло, а вони все ходять. Полягали на березі річки спати. Наймита поклали скраю, ближче до води, пан — посередині, а його дружина — з того боку. Думає пан: «Як тільки він засне, я його штовхну в річку і втоплю».

Пан і пані звикли довго спати, лягли — одразу ж і заснули. А наймит, як тільки пан захропів, устав, узяв пана за загривок — та й шубовсть у річку. Пані ще пробувала пручатись, то він її як штовхнув, вона сторчма й полетіла у річку — втопилася.

І став наймит сам паном у тому маєтку.

Джерело: Литовські народні казки: Збірка казок.— К., «Веселка», 1988.
Переклад: Ольга Градаускенє

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up