Мудра дівчина

Литовська казка

Якось король загадав загадку: що на світі наймиліше, що найбистріше, що найжирніше?

Король пообіцяв шість тисяч золотих тому, хто відгадає цю загадку. Думали, думали усі, але ніхто не відгадав.

А в тій країні в одного бідного чоловіка була тямуща донька. Почула вона загадку та й каже батькові:

— Піди, тату, до короля і скажи: «Наймиліше на світі здоров’я, найбистріше — думка, а найжирніше — земля».

Пішов бідняк до короля та й сказав усе це.

— Хто тобі, діду, так придумав? — здивовано питає у нього король.

— Моя дочка, — відповів бідняк.

А король був дуже скупий. От він і думає: що б його загадати, аби не віддавати оті шість тисяч

Нарешті каже біднякові:

— Хай твоя дочка із одного волоконця льону витче мені сто сувоїв полотна, тоді віддам їй гроші, а якщо не витче — покараю.

Прийшов додому старий і, плачучи, все розповів своїй дочці.

Дочка й каже батькові:

— Не плачте, тату! Ось витягнемо лозинок із старого деркача, поламаємо їх і пошлемо королеві — хай він зробить верстат, щоб можна було те полотно виткати.

Поніс бідняк королеві ті лозинки й просить зробити із них верстат, щоб полотно виткати.

Король подивився, подивився та й каже:

— Із таких цурупалків не можна верстата зробити.

А бідняк йому відповідає:

— То, королю, не можна ж і з одного волоконця так багато полотна виткати.

Дає король біднякові варені яйця і каже:

— Неси, діду, своїй дочці, і нехай вона висидить з них курчатко. Бо погано їй буде.

Іде бідняк додому і плаче.

Прийшов додому, розповів усе дочці. А вона знову батькові мовить:

— Не журіться, татусю, усе буде гаразд.

Взяла вона проса, насипала в піч, висушила і каже:

— Понесіть, татусю, це просо королеві. Хай він його посіє, скосить і крупи надере, щоб було чим курчаток годувати.

Бідняк знову пішов до короля і все йому розповів.

Почув це король та як закричить:

— Хіба ж сухе просо сходить?!

— То й з варених яєць курчата не вилуплюються,— відповів бідняк.

Бачить король, що дуже тямуща дівчина в бідняка, ще трохи подумав і мовить:

— Скажи своїй дочці, щоб прибула до мене не на возі, не на коні, не пішки, і щоб була не вдягнена й не гола, і щоб принесла мені те, що має і чого не має.

Біднякова дочка спіймала зайця і голуба, загорнулась у невід, сіла на козла й подалася до короля.

Як угледів король дочку бідняка, що їде верхи на козлі, повипускав усіх собак, аби її розірвали, а гроші йому залишилися.

Побачила дівчина, що до неї собаки біжать, випустила зайця,— собаки й погналися за ним у поле.

Отак і прийшла до короля — ні верхи, ні пішки, ні на возі, і не гола, й не вдягнена.

Подала королеві голуба, а той випурхнув у небо.

Тоді вона й каже:

— Я принесла королю, те, що маю і чого не маю.

І змушений був король віддати дівчині шість тисяч. Так вона перехитрила короля.

Джерело: Литовські народні казки: Збірка казок.— К., «Веселка», 1988.
Переклад: Ольга Градаускенє

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up