Волова хатка

Литовська казка

Зустрічає раз віл барана.

— Куди ти йдеш? — питає він барана.

Баран йому:

— Від зими лютої тікаю —

Літечка теплого шукаю!

— Ну, то ходімо разом!

Ідуть, ідуть, зустрічають свинку. Віл гукає:

— Куди ти, свинко, йдеш?

Вона й відповідає:

— Від зими лютої тікаю —

Літечка теплого шукаю!

— Ну, то ходімо разом!

Дорогою зустрічають гусака.

— Куди ти йдеш, гусаче?

— Від зими лютої тікаю —

Літечка теплого шукаю!

— Ну, то ходімо всі разом,— каже віл. Ідуть собі та й ідуть. Зустрічають півня.

Віл і гукає:

— Куди ти, півнику, йдеш?

А півник йому:

— Від зими лютої тікаю —

Літечка теплого шукаю!

— Ну, то ходімо всі разом!

Ідуть, ідуть разом, але ніде літа так і не знайшли. Віл надумав будувати хатку. Каже баранові:

— Давай збудуємо хатку!

А баран йому:

— У мене кожух теплий, я й так перезимую.

Тоді віл до свинки:

— Давай збудуємо хатку!

А свинка йому:

— Я зариюсь в землю, мені холодно не буде, я і так перезимую.

Каже віл гусакові:

— Давай збудуємо хатку!

А гусак йому:

— Я одним крилом постелюся, а другим укриюся, то й так перезимую.

Тоді віл до півника:

— Півнику, давай збудуємо хатку!

А той йому:

— Я й так перезимую.

Ну що тут вдієш,— довелося волові самому будуватися. Віл і поставив хатку. Прибіг баран:

— Волику, дозволь мені з тобою разом жити!

Віл йому:

— Твій кожух теплий, ти й так перезимуєш!

— Пусти, а то я рогами стіни проб’ю, будеш у холоді жити.

Пустив віл барана до своєї хатки.

Прибігла свинка:

— Пусти мене в хатку жити!

— А ти ж у землю зариєшся та й так перезимуєш!

— Пусти! А як не пустиш, то я тобі підмурок підрию — і холодно тобі буде у твоїй хатці.

Пустив віл і свинку.

Прилетів гусак, каже:

— Пусти і мене з тобою жити!

Віл йому:

— Ти й так обійдешся: одним крилом постелишся, другим укриєшся — так і перезимуєш!

Гусак каже:

— Пусти, пусти! Бо як не пустиш, то я з твоїх стін мох повискубую, буде тобі холодно жити.

Впустив віл і гусака.

Прибіг півень і каже:

— Пусти й мене!

А віл півневі:

— Ти й так перезимуєш.

— Пусти! А як не пустиш, то я вилечу на горище, розгребу землю на стелі, й буде тобі холодно.

Ну що тут волові робити — впустив і півня.

Усіх впустив, усі живуть собі в теплі. Півень вилетів на горище і ну співати своїх пісеньок.

Почула те лисиця, побігла до вовка й ведмедя та й каже:

— Захотілося мені курятини, ходімо зі мною разом!

Нарадилися й рушили гуртом до волової хатки. Постукала лисиця, зайшла всередину. А віл як притисне лисицю до стіни, а баран її рогами, рогами — колов, колов, поки й дух спустила.

Вовк із ведмедем стоять за дверима й гомонять між собою:

— Чого це вона так довго возиться з тим півнем? Треба піти та подивитись.

Ведмідь каже:

— Іди ти, вовче!

Вовк зайшов, а ведмідь за дверима на нього чекає. Віл узяв вовка, притиснув рогами до стіни, а баран його рогами, рогами — аж поки вовк і дихати перестав. Зайшов ведмідь до хати — так само почастували там і ведмедя. Віл притиснув його рогами до стіни, а баран бігає навколо та рогами з усієї сили коле,— аж клоччя з ведмедя летить.

Після такої перемоги усі мешканці хатинки зажили весело й щасливо. Ніхто їх більше не лякав.

А тепер наставляйте вуха, закривайте рота, складіть тихо руки і слухайте оці казочки.

Джерело: Литовські народні казки: Збірка казок.— К., «Веселка», 1988.
Переклад: Ольга Градаускенє

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up