Як пес вовка в чоботи взув

Польська казка

В одному дворі був великий пес. Якось уранці приходить до нього вовк і грізно каже:

— Я тебе з’їм.

А пес проситься:

— Мій любий, не їж мене, я тобі чоботи справлю.

— Ану справ.

— Добре; тільки щоб ти ніколи не ходив у цих чоботях по росі та по воді.

А там недалечко була велика купа грязюки. Пес звелів вовкові влізти на ту купу, ще й добре потупати. Вовк так і зробив. Ноги в нього стали чорні-чорнісінькі аж до колін.

— Оце ти й узувся в чоботи! — мовить пес.— Як не віриш — подивися на мого господаря; він теж у таких чоботях ходить. Тільки ж пам’ятай, що я тобі казав: ніколи не ходи по росі та по воді, бо вода забере в тебе чоботи. А інших я тобі вже не справлю.

Послухався вовк, ліг та й лежить. Лежить день, лежить другий, лежить і третій, аж поки так їсти захотів, що хоч плач. Не витримав, устав і пішов шукати чогось попоїсти. Перебрів через струмок, глянув на свої ноги — а чобіт немає.

Розсердився вовк і побіг до пса.

— Ти які це мені чоботи справив, що їх уже й немає?! Ось я тебе з’їм!

— Я ж тобі казав: не ходи по воді. Вода твої чоботи й забрала. А других я тобі вже не справлю, хоч ти мене вбий. Коли хочеш, будемо судитися.

— То ходімо до суду!

Дорогою вовк запросив собі на допомогу ведмедя й дикого кабана, а пес — кота й півня. Отак вони й ішли: попереду вовк, потім ведмідь і кабан, а за ними пес із своїми свідками.

Ось вовк і каже стиха ведмедю:

— Ану, Бурмилу, вилазь на ялину!

А кабанові:

— Зарийся в листя, щоб тебе не було видко. Ми зараз тут самі суд зробимо. Як пес підійде сюди, я схоплю його, а ви сидіть тихо. Може, він буде пручатися, то ви біжіть мені на допомогу. Втрьох ми його подужаємо.

А пес іде й не знає, що вовк проти нього замислив. За ним біжить півень, за півнем кіт.

Півень біжить і приказує:

— Так-так-так!

А ведмідь сидить на ялині й думає, що то пес і кіт змовляються вбити вовка, а півень притакує.

Кіт ішов, ішов та й задер хвоста вгору. Злякався ведмідь і каже вовкові:

— Е, знаєш що? Погано нам буде! Бачиш, як він підняв списа догори: то він хоче нас простромити.

Саме тут кабан ворухнув хвостом у листі. Кіт побачив, скочив у листя та як схопить кабана за хвіст — думав, що то миша шарудить. Кабан заверещав і вискочив з листя, а кіт з переляку — шусть на ялину, якраз туди, де ведмідь сидів! Ведмідь подумав, що кіт уже вбив кабана, а оце лізе до нього,— й подерся вгору. А кіт за ним. Вже ведмедеві й дертися нема куди. Не вдержавсь він на тонких гілках і гепнувся на землю. Підхопився та як дремене — тільки в лісі загуло.

Кабан з переляку й собі забіг хтозна-куди.

А вовк ніби й не чує нічого. Загарчав і кинувся на пса. Але він не їв три дні й дуже охляв, а пес був великий і сильний. Вчепився у вовка — тільки шерсть полетіла.

Зрозумів вовк, що не подужає, і почав кликати своїх помічників. А їх і духу немає.

Тут пес перекинув вовка на землю.

— Пиши,— каже,— на листку, що я тобі нічого не винен.

Нічого не вдієш, довелося вовкові скоритися.

Прибіг пес додому й сховав листок під стріху. На горищі були миші: схопили вони той листок і з їли.

Тоді пес напався на кота: чом він не розігнав мишей. А кіт напався на мишей і почав їх ганяти.

З того часу воно так і ведеться, що вовк злий на пса, пес на кота, а кіт на мишей.

Перекладач: Марія Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up