Шевчиха і графиня

Польська казка

Колись давно в одному містечку жив швець Філіпи Дратва. Всі в містечку знали того шевця, і не дивно: над дверима його майстерні висіла вивіска, яку кожен бачив здалека. На ній був намальований здоровенний шевський копил, а під ним було написано:

«ТУТ ЖИВЕ Й ПРАЦЮЄ МАЙСТЕР ФІЛІПП ДРАТВА».

Майстер Дратва завжди сидів біля вікна і то з усієї сили штрикав у шкіру шилом, то спересердя розбивав носи дерев’яним гвіздочкам, коли вони не дуже швидко встромлялися в підошву.

Швець був роботящий, але дуже сварливий і до того ж такий скупий, що ніхто з підмайстрів не міг у нього працювати. Не минало й дня, щоб Дратва не чіплявся до них: той був у нього хамулуватий, той шила в руках не вмів тримати… А вже зароблені гроші він ніколи не виплачував цілком. Через те доводилось йому цілими тижнями або й місяцями працювати самому, бо скривджені підмайстри тікали від нього, ще й інших відраджували.

Хоч-не-хоч, доводилося тоді ставати до роботи його жінці. Майстер зганяв на ній злість, лаявся, гримав, а частенько й штурханцями частував. Бідолашна жінка боялася навіть слово мовити, щоб не було сварки. Мовчки робила те, що загадував чоловік.

Була вона тиха, добра й дуже жаліслива до бідних, мабуть, тому, що й сама в житті зазнала чимало лиха.

Навпроти містечка, на березі великого озера, жив у розкішному замку вельможний пан. Старі люди переказували, що дідусь його був бідний рибалка. Якось ловив він рибу та й витяг сітями з дна озера великий скарб. Отоді він купив собі чудовий замок, ще й ліс навколо нього разом з двома озерами.

А молодий пан багато років жив у чужих краях і привіз собі звідти дуже гарну дружину. Не встигла вона приїхати, як зараз же наказала, щоб чоловіка її звали «пан граф», а її саму «ясновельможна пані графиня». І тут усі побачили, що ця графиня страх яка вередлива та зла. За всяку дрібницю вона кидалася бити своїх служниць, штурхала їх, лаяла. Навіть і самому панові графу не раз перепадало від неї, коли він щось не так скаже. Ніхто не міг догодити вередливій пані, все було їй не до вподоби. Отож люди й навіть сам пан, її чоловік, боялися графині, мов нечистої сили.

Якось біля замкової брами зупинився подорожній. Коли графиня проїжджала мимо нього в гарній кареті, він уклонився їй до самої землі й заступив коням дорогу. Карета зупинилась. Подорожній підійшов ближче й, низько кланяючись, попросив пані графиню, щоб та допомогла йому знайти якусь роботу.

Графиня аж остовпіла з подиву. Мовчки глянула вона на подорожнього, а потім вискочила з карети, вихопила у візника батіг і щосили шмагонула ним подорожнього по босих ногах.

— Як ти смієш зупиняти мою карету?! — кричала вона.— Як ти смієш говорити до мене?!

Подорожній відскочив убік і мовчки дивився, як карета зникає за поворотом. Трохи постоявши, він рушив до міста й незабаром звернув у вузеньку вуличку, яка вела до озера. Зупинившись біля маленького будиночка, прочитав вивіску:

«ТУТ ЖИВЕ И ПРАЦЮЄ МАЙСТЕР ФІЛІПП ДРАТВА».

Подорожній смикнув за дзвоник, потім тихенько зайшов до майстерні й спитав, чи нема тут для нього якої роботи. Але майстра не було вдома, а жінка його, хоч і шкода їй стало бездомного, порадила йому пошукати роботи десь-інде, бо чоловік її дуже злий і в нього ще нікому не жилося добре.

Є в мене лише один гріш,— сказала вона,— це все, що я тобі можу дати. Правда, майстер, як прийде додому, мене за це поб’є, але тобі, певне, цей гріш потрібний більше, ніж йому. Та й биття я це боюся. Візьми гріш собі, нехай тобі буде на щастя.

Подорожній подякував добрій жінці, вийшов з майстерні й попростував до озера. На тому березі височів панський замок. Подорожній глянув на нього й шепнув сам до себе:

— Треба мені виправити одну помилку. Нехай оці дві жінки, яких я сьогодні зустрів, поміняються одна з одною. Шевчиха нехай стане графинею, а графиня — щевчихою!

А той подорожній був чаклун. Ледве він вимовив оці слова, як запала темна ніч.

Уночі вельможна графиня опинилася в ліжку шевчихи, а шевчиха ледве встигла заснути — помандрувала до замку.

…Полежавши кілька хвилин у твердому ліжку, графиня почала неспокійно крутитися з боку на бік. За кожним разом її боляче колола солома. Злість закипіла в графині. Ще не прокинувшись, вона заходилася лаяти слуг, що так погано постелили їй постіль.

Майстер Дратва прокинувся від тої лайки і сів, прислухаючись. Але нічого не зрозумів, бо графиня говорила по-німецьки. Отож Дратва схопився та як гримне їй на вухо:

— Цить!.. Бо як дам тобі, то й ранку не дочекаєшся! Спи і не писни!

Графиня перелякалася так, аж їй мову одібрало.

Що це таке? Де вона? Навколо темно: поруч щось сердито сопе, наче великий ведмідь. Графиня натягла перину на голову, тремтячи всім тілом. За хвилину вона задрімала, думаючи, що то все їй тільки приснилося.

Ранком швець прокинувся, глянув: жінка його ще спить. Навіть носа її з-під перини не видно.

— Що це?! Білий день надворі, а ти спиш? Я буду дратву смолити?!

Швець розлютився. Схопив палицю, смикнув за перину, аж вона злетіла на підлогу — й ну лупцювати графиню палицею! Графиня репетує не своїм голосом, а він лупцює та лається. Нарешті штовхнув її з ліжка.

— Зараз мені йди дратву смолити!

Перелякана графиня, вмиваючись слізьми, побігла до дверей, хоч і не дуже розуміла, чого Дратва від неї хоче.

А тим часом шевчиха лежала собі в ліжку. За ніч вона й разу не прокинулась, так їй було гарно й тепло. Нарешті розплющила очі, дивиться — що таке? Де вона?

Навколо тихо-тихо. Тільки годинник десь цокає: цок-цок!

«Може, це сон? — подумала шевчиха.— А може, я померла, і вже на небі?»

Коли це відчинилися двері, й до спальні зайшла покоївка Кася.

Йде тихо, в самих панчохах, боїться, що зараз графиня нагримає на неї. Підступилась до ліжка й питає несміливо:

— Найясніша пані, яку вам сукню на сьогодні готувати?

«Ой, ой! Що ж мені казати?» — заклопотано подумала шевчиха.

Глянула на Касю й мовила лагідно:

— Яку сама схочеш, люба.

Кася дуже здивувалася, бо графиня ще ніколи так лагідно з нею не говорила. Підвела вона очі на свою пані та аж рота роззявила з подиву. В пані все обличчя й руки були в смолі.

Задкуючи, вийшла Кася з кімнати та бігцем помчала на кухню, де інші слуги з жахом чекали, в якому настрої прокинеться сьогодні їхня пані.

— Ой-ой-ой! — зашепотіла Кася, вбігаючи.— Не інакше, як наша графиня цієї ночі була в пеклі, бо геть чисто вся в смолі. Але щось із нею, мабуть, сталося, бо така добра зробилася, хоч до болячки тули.

А тим часом шевчиха встала, вимила обличчя й руки від смоли, одяглася й пішла гуляти по замку.

В одному з покоїв підійшов до неї пан, чемно привітався й поцілував руку. Він надивуватися не міг, що жінка його зробилася така добра і лагідна: не гримає, не свариться, не тупотить ногами.

Шевчиха ходила з ним і ніяк не могла вгадати, що з нею сталось.

У цей час пані графиня сиділа в кутку й поглядала злими очима на шевця. А той весело вимахував ремінцем у неї над головою й приспівував:

Ой живуть пани у пеклі,
Так, неначе на землі!
Наїдяться, ще й нап’ються,
Та й сидять собі в теплі.

Перекладач: Марія Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up