Ведмідь і комар

Зустрілися якось ведмідь з комаром.

От ведмідь і каже:

— Ти, комаре, сідаєш на кожне створіння і кров п'єш. То скажи ж мені, чия кров найсолодша.

Комар йому:

— А певно, що людська.

Добре. От і вирушив ведмідь по людську кров. Коли зустрічає хлопця:

— Стій! Ти людина?

— Колись буду людиною! — згорда каже хлопець, а сам аж підскочив, начебто враз хотів на людину вирости.

— Ну й підскакуй собі,— буркнув ведмідь.— Яка мені користь з того, що ще тільки буде!

Та й пішов далі. Коли зустрічає старця:

— Стій! Ти людина?

— Та був колись людиною! — закашлявся старець та й зігнувся, щоб не видно його було.

— Ну й гнись! — буркнув ведмідь.— Яка мені користь з того, що колись було.

От він іде та й іде, аж стрічає гусара на коні:

— Стій! Хто ти?

— А людина з головою! — гримнув гусар і пришпорив коня.

От ведмідь за ним слідом. Ось-ось дожене. А гусар обернувся та ведмедя з маху палашем! Ведмедеві було не до жартів, то й показав гусарові п’яти. А гусар був не лінивий, зняв карабін з плеча та ще й пальнув по ньому.

От зустрілися ведмідь з комаром знову:

— Твоя правда, комарю, що людська кров найсолодша. Тільки мене більше до неї не занадиш.

— А чого? — сміється комар.

— А того, що з людиною кепські жарти. Я ще й не підступив до неї, а вона як висолопить на мене язик, та який великий, що й за сажень ним мене дістала, та ще такий гострий, що й до кісток пропекло. Я вже од неї й одстав, а вона як обернеться та як плюне на мене і, мабуть, що вогняною стрілою шпигонула мене в бік, бо я мало не вмер од болю; ще мені й досі свербить під шкурою.

А комар аж трясеться од сміху з дурного ведмедя. Як не лусне. Але він не лусне. Бо як йому луснути, коли на ньому зовсім нема м’яса. Отож через те він і кров із кожного створіння п’є.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up