В сімдесят сьомій країні, за червоним морем, за дубовою скелею, де світ дошками оббитий, щоб земля туди не сипалася, жив собі один король. А в того короля був сад, а в тому саду одне таке дерево, що кращого в цілому світі не було. Чи дерево родить які плоди, чи ще родитиме коли, того ніхто не знав...
Була собі мати й мала дві дочки: одну рідну, а другу пасербицю. Свою ж вона любила, а на пасербицю й дивитися не могла, і все через те, що Марушка була краща за її Голену...
Де було, там було, в сімдесят сьомій країні, за червоним морем, за скляною горою, де вода сипалася, а пісок лився, де салом стріхи крили, а з ковбас тини плели, був собі один бідний чоловік. У того чоловіка було двоє дітей. Хлопця звали Янком, дівчину Аничкою. За хаткою в них був городець, і батько їм так казав...
Були собі чоловік і жінка, і хоч уже й до старості йшло, а не мали вони дітей. Коли ж народився у них гарний хлопчик, і назвали його Наперстком. От як уже підріс він трохи, що міг і сам лишатися вдома, батько й мати вибралися в ліс по дрова...
Був собі один різьбяр із жінкою, і не було у них дітей. От жінка його й просить, нехай він хоч із дерева їй дитя виріже. Він і вирізьбив таку гарну дитинку та й приніс жінці додому...
Була колись країна, сумна, як цвинтар, темна, як ніч, бо там не було сонця. Зовсім би були її люди віддані на поталу совам з кажанами, якби не мав тамтешній король коня з сонцем на голові...
У вівчарського ватага був пес Бурко, який багато літ йому вдень і вночі так добре стеріг вівці, що вовк і поткнутись не смів до кошари. Та що ж, як старий Бурко окривів і не мав жодного зуба...
Був собі один чаклун і мав багато книг. Читав він їх, читав і вичитав, що там і там є велика скеля, а в тій скелі сила всякого добра і чарівний ліхтар...
Жив собі чоловік і мав єдиного сина. Та був він старий і такий бідний, що й не міг того сина до розуму довести. От якось зажурився над своєю долею та й каже синові...
