Жив собі король і дуже постарів. От якось він прикликав до себе своїх трьох синів та й каже:
— Сини мої! Дожив я до похилого віку, недовго залишилося мені топтати ряст. Тож йора мені й на спочинок. Вас троє, і люблю я вас усіх однаково, а престол передати можу лише одному. Важко мені судити, хто з вас найвартніший сидіти на ньому. Тому йдіть по широкому світу й спробуйте свого щастя: хто принесе мені найцінніший подарунок, той і буде моїм спадкоємцем.
Розійшлися сини. Кожний сподівався, що знайде найцінніший подарунок і стане батьковим спадкоємцем та королем великої держави.
Найстарший син довго не роздумував. Знав, що батькові дуже подобаються коштовні камені. Пішов до ювеліра, купив найдорожчий камінь і приніс йому. Батько з радістю взяв той коштовний подарунок і сховав його.
Другий син міркував так: «Батькова корона вже застаріла. Якщо я сяду на королівський престол, вона не дуже яскраво сяятиме на моїй голові. Піду до золотаря й замовлю нову, кращу корону. І батькові догоджу, й мені буде».
Як надумав, так і зробив. Золотар викував йому корону з чистого золота. Найдобірніші й найкоштовніші камені блищали в ній.
Король цей подарунок теж узяв з радістю й поклав його разом з іншими своїми скарбами.
Тільки наймолодший син ніяк не міг знайти подарунка, який був би гідний короля, його батька. Ходив по світу, ходив — приглянеться до чого, а воно йому здається незначним, дріб’язковим. «І те, і се є в мого батька, ні в чому він потреби не має,— думав наймолодший син.— Та й старій людині навіщо ті речі? Бачу, не знайду я нічого, що б потішило серце мого доброго батька. Мушу повертатися додому з порожніми руками, а престол хай дістається котромусь із моїх братів. Мені, крім батькової любові, нічого не треба».
Повернувся наймолодший син додому, прийшов до батька, а батько й питає:
— То який подарунок мені приніс ти, любий мій сину?
Наймолодший син відповів несміливо:
— Батьку мій! По широкому й багатому світу шукав я дарунок, гідний вашої любові до мене. Але надаремне! У цілому світі нема такого дарунка. Натомість приношу вам своє серце, яке вас щиро любить. Королівство доручіть одному з моїх братів, а мені дозвольте служити вам, доки ви будете з нами.
Коли король почув ці слова, то, розчулений, обняв свого наймолодшого сина й сказав:
— Мій любий сину! Саме ти будеш моїм спадкоємцем, бо твоя синівська любов — найцінніший подарунок для мене. Я побачив, що ти любиш своїх братів, любиш і підданих. Тому в твої руки передаю королівство.
