Хитра лисичка й нетямковитий вовк

Була собі лисичка, і внадилася вона до одного розкішного саду. Ходила туди щоночі, наїдалася винограду, відсипалася на шовковій траві, а вдосвіта йшла в безпечне місце.

Став господар помічати, що виноград скрізь порозкиданий, квіти й трава витолочені, й вирішив спіймати нахабного злодія. Поставив він на стежці капкан, для принади поклав баранячий курдюк.

Уночі приходить лисичка, аж дивиться — курдюк лежить. Вона одразу здогадалася, що то для припади й не стала їсти. Але не могла очей відвести від смачного баранячого сала, і їй так схотілося поласувати ним, що аж слина потекла, а в животі забуркотіло. Страх як закортіло хоч раз укусити, та згадала про капкан і подалася до винограду.

Але виноград видався їй кислим, несмачним. Лисиця поглядала на курдюк, ковтала слину й тільки облизувалася. Аби не піддатися спокусі й не опинитися в капкані, лисиця пішла з саду. Іде, а ласий курдюк так і ввижається.

«Що б його придумати, аби зігнати м’яким курдюком оскому, яку набила садовиною?» — міркує лисиця.

Так ішла вона, роздумуючи, як де взявся вовк. Заступив він лисичці дорогу й каже:

— Ага, хитра лисице, нарешті я стрівся з тобою! Ану мерщій висповідайся перед смертю!

— Я теж мріяла зустрітися з вами, славний лицарю,— запопадливо озвалась лисичка.— Хотіла запросити вас у гості. Є у мене сад, не сад, а рай: по один бік яблука, виноград, груші, а по другий — струмок, квіти, одне слово — справжній рай. А крім того, я заховала вам на радість смачного курдюка.

— Брешеш, хитра лисице,— наїжився вовк.— Багатьох ти увела в оману, та мене не ошукаєш.

Засміялася лисичка й каже:

— Ох, який ви недовірливий! Підозрілість — звичка шкідлива, краще ходімо зі мною й поласуймо курдюком.

Від самої згадки про курдюк у вовка потекла слина, й він мимохіть подався за лисичкою.

Прийшли до саду. Вовк дуже втішився, як побачив таку розкіш, а ще дужче зраділа лисичка.

Як попоїли вони садовини, привела хитруха вовка до курдюка й мовила:

— Гляньте, дурила я вас чи правду казала? Їжте, скільки влізе!

Накинувся ненажерливий вовк на курдюк, а капкан хап його за передні лапи. Як той не пручався, а звільнитися не міг.

— Агей, приятелько, щось ухопило мої лапи й держить, не пускає!

А та йому:

— Ти ж богатир, сили тобі не позичати, смикни добряче й визволишся.

Шарпнувся вовк щосили й зомлів од болю. А лисиця наїлася курдюка та й пішла собі.

Переклад: Шокало Олександр

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up