Жили колись в одній хатці курка, качка й миша. Розжилася десь курка трохи пшениці, принесла додому й каже радісно:
— Роздобула я пшениці, треба борошна змолоти. Хто до млина понесе?
— Я не понесу! — озвалася качка.
— Я теж не понесу! — відказала миша.
Узяла курка пшеницю, віднесла до млина, висипала в ківш, змолола.
— А хто понесе борошно додому? — питає.
— Я не понесу,— закрякала качка.
— І я не понесу,— запищала миша.
Довелося курці самій борошно додому нести.
— Хто тісто міситиме? — спитала вже в хаті.
— Я не міситиму,— прокрякала качка.
— І я не міситиму,— пропищала миша.
Курка й тісто замісила.
— Хто нарубає дров і в танурі[1] розпалить? — спитала приятельок.
— Я не рубатиму! — крякнула качка.
— І я не рубатиму! — писнула миша.
Курка нарубала дров, напалила в танурі й питає:
— Хто коржі в танур садовитиме?
— Я не садовитиму! — одказує качка.
— І я не садовитиму! — каже миша.
Посадила курка коржі, й Удалися вони на славу: рум’яні, пухкі, запашні. Порозкладала їх на дастархані й питає:
— А хто коржі їстиме?
— Я їстиму! — похопилась качка.
— І я їстиму! — підскочила миша.
— Ні, ви не працювали, а хто не працював, той і харчів не надбав! — мовила курка і не пустила ледарів до дастархана.
[1] Танур — глиняна піч, виготовлена гончарним способом у вигляді великого горшка, що в ній печуть хліб.
