Лелека — божий посланець

В одному селі жили такі нестелепні на розум люди, що не знали навіть, звідки до них вода прибуває й куди вона далі тече.

Якось до того села залетів лелека й сів собі на чинор.

Збіглося все село, стали його роздивлятися.

— Що воно за чудасія? — питають одне одного, але ніхто нічого певного сказати не може.

Звичайно, і в таких селах є свої розумаки. Тож тільки вони можуть відповісти на подібні питання. Був розумака і в цьому селі. Приходять до нього односельці, показують на лелеку й питають, що воно таке. Той подивився й мовив з докором:

— Ну й дурмани ви! Не питайте: «Що воно?», коли не хочете накликати на свої голови гніву божого, а питайте: «Хто він?», бо це божий посланець. Утямили?!

— Раз до нас завітав сам божий посланець, то його треба як годиться пошанувати й добре почастувати. Чого ж ми стоїмо? — заметушилися дурмани.

— Звичайно, треба почастувати!

— А що він їсть? — запитав один.

— Коржі! — відповів другий.

Тієї миті лелека наслідив на землю білим.

— О, божий посланець кисляк п’є! — загукали враз дурмани. Кілька з них збігали додому й принесли кисляку.

— Ви наш староста, ви найрозумніший серед нас, тож лізьте на дерево й почастуйте божого посланця,— заходилися прохати розумаку.

— Я з ним не знайомий,— одказав той,— Якщо я йому не сподобаюся, він може мені лихе заподіяти. Тож коли хочете, аби я живий і здоровий повернувся на землю, принесіть мотузок і прив’яжіть мені до ноги. Як тільки побачу, що божий посланець розгнівався, гукну: «Тягніть!», і ви стягнете мене.

Дурмани принесли довгого мотузка й прив’язали розумаці до ноги. Той поставив на голову миску кисляку й поліз на дерево. Коли вже дістався майже до самої верхівки, лелека сполохався й замахав крильми, щоб злетіти. Розумака й собі злякався й зарепетував:

— Тягніть мерщій, бо він мене заб’є!

Кілька чоловіків смикнули за мотузку, але розумака головою застряв між гіллям. Бачать дурмани, що нічого не вдіють, усі гуртом ухопилися за мотузку й потягли щосили. Додолу гепнувся сам тулуб, а голова лишилася на чинорі.

— Куди поділася голова? — спитав котрийсь із дурманів.

— А хіба він мав голову? — перепитав другий.

— Хто його знає…— одказав третій.

— Треба спитатися в його жінки! — порадив четвертий.

Ось приходять та й питають:

— Тітко, ваш чоловік мав голову чи ні?

— Мабуть, мав, бо як жував коржа, то кивав бородою,— відповіла жінка.

Виходить, мав-таки голову! — вирішили ті й побігли назад до чинора.

Довго ще думали-гадали дурмани й нарешті дійшли висновку, що розумака не вгодив божому посланцеві, а той відірвав йому голову та й полетів.

Переклад: Шокало Олександр

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up