Неслухняний горобець

Було це чи ні, та жили колись двоє нерозлучних друзів: крук та горобець. Разом ходили гуляти, гостювали один в одного, а вже коли, бувало, знайде котрийсь яку поживу, відразу ділиться з приятелем.

Цілу весну, літо й пів-осені нічим вони не журилися. Пурхали від саду до саду, ласували виноградом і сливами, шовковицями та абрикосами, ловили мух і коників.

Та от минула тепла пора, повіяло холодом. Крук і каже горобцеві:

— Любий приятелю, уже студеніє, незабаром підуть дощі, а там і сніг, треба нам подбати про житло. Збудуймо разом хижку, й буде нам затишно й тепло.

— Навіщо мені морочитися з тою хижкою? — відказує горобець.— Заб’юся в якусь шпарку й безтурботно відлежуся до весни.

— Твоя воля,— мовив крук.— Коли не хочеш, я собі хижку сам поставлю.

Крук узявся до роботи, а горобець літав безтурботно, аж поки настала зима.

Того року лютували морози, випало багато снігу.

Горобець літав від покрівлі до покрівлі, а місця, де б можна було хоч трішки погрітися, не знаходив. Куди не кинеться, скрізь мороз дошкуляє. Нарешті не витримав і подався до крука просити, аби прихистив його в своїй хижці.

— Ти мій приятель,— каже крук,— але ти не схотів працювати разом зі мною, тож я хижку збудував лише для себе, удвох ми в ній не помістимося.

А горобець як заплаче та заголосить:

— Хай буде довгий твій вік, друже-круче, щоб ніколи ти лиха не знав, пожалій мене, пусти до своєї хижки! Не послухав я тебе, тепер каюся. Пусти, бо задубію на морозі.

— Що ж, заходь уже! — каже крук.— Однак сам зараз пересвідчишся, що двом нам ніде буде лягти. Та нічого вже з тобою не вдієш, залазь мені під лапи та й спи,— мовив господар.

Заліз горобець крукові під лапи, а заснути не міг, бо кігті, мов колючки, вп’ялися йому в тіло.

Колючки ви, колючки,
Кігті твої — колючки.
Покололи мене вкрай,
Не засну, хоч пропадай.

— Коли так, то залазь мені під голову! — сказав крук. Горобець умостився під головою, але й тут було не краще. Тепер уже дзьоб уп’явся йому в шию. Довелося знов будити приятеля.

Ой колючка ти колючка,
Навіть дзьоб і той колючка.
Поколов мене украй,
Не засну, хоч пропадай.

— Більше місця нема. Хіба що в піч залазь, коли хочеш.

У піч горобець просунув тільки голову. До дзьоба йому набилося попелу. Знову будить приятеля:

Піч у тебе замала,
А до того ще й зола
Заморила мене вкрай,
Не засну, хоч пропадай.

— Гей, неслухняний горобче! — не витримав крук.— Хіба не чув ти приповідки, що за дурної голови ногам лихо?

Отак і ти через свої лінощі сам тепер мучишся й мене мучиш. Спи і мені дай виспатися!

Та як не старався горобець, а заснути не міг. Нарешті не витримав й вилетів надвір.

Прокинувся вранці крук, вийшов з хижки, а неслухняний горобець задубів перед дверима. Заплакав він гірко за своїм давнім другом. Та що з того? І слізьми вже не зарадиш.

Переклад: Рудковський Василь

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up