Півень та його товариші

Постарів голосистий півень.

І ось господар надумав його зарізати, почастувати гостя. Втік тоді півень з двору й подався на прощу. Дорогою стрів кота й питає:

— Куди ти, котику, йдеш?

А кіт йому:

— Як був молодий і спритний та добре мишей ловив, то господар мене й шанував. А як постарів, з двору прогнав.

— Ходімо разом,— каже півень.

От чимчикують вони, коли це стрічають осла.

Став їм оселі своє горе виповідати:

— Постарів я, і мене господар вигнав.

— Ходімо з нами на прощу,— кажуть йому півень і кіт.

Ідуть вони яке втрьох, аж ось назустріч собака. Став і собака бідкатися:

— Як був молодий та садибу стеріг, то й жалували мене. А як постарів — місця в дворі не знайшлося.

— То ходімо з нами на прощу,— запропонувало йому товариство.

Ідуть вони, йдуть, та й застала їх ніч. Спинилися на нічліг під чинором. Коли це бачать — у темряві вогник блимає. Вирішили піти на той вогник. Підходять ближче, а то в хаті світиться. Виліз собака на осла, кіт на собаку, півень злетів на кота й заглянув у вікно. А там повна хата злодіїв. Як загорлає півень, а з ним і його товариші, то злодії з переляку покидали все в хаті і драла звідти.

Увійшли наше товариство до хати.

— Пошукаю пшона, подзьобаю,— просокорів півень.

— Знайду молока, похлебчу,— пронявкав кіт.

— Погризу кісток,— облизнувся собака.

— А я пошукаю ячменю,— озвався осел.

Повечеряли вони, що кому смакувало, та й повкладалися спати. Осел у сінях під дверима ліг, кіт на пені, собака у дворі, а півень на дереві примостився.

А злодії тимчасом набралися відваги й послали з-поміж себе одного піти і подивитися, хто там у їхній хаті. Зайшов той тихенько в хату та рукою на піч шарнув, а звідти щось як зашипить та кігтями йому межи очі. Кинувся до дверей, а там щось як заходилося його дубасити! Вискочив надвір, та щось його за ногу вхопило й не пускає. А з дерева вже й поминальну молитву співають. Ледь живий прибіг той злодій до своїх. Як розказав, якого страху зазнав, то злодії, не довго думаючи, подалися світ за очі. А півень, кіт, осел і собака лишилися в тій хаті й спокійно доживали собі віку.