Півник

Жив собі дбайливий півник. Якось, шукаючи чогось їстівного, порпався він на смітнику і знайшов діамантовий кришталик. Схопив того діаманта в дзьоба та й побіг. І все було б гаразд, якби не побачив його один чоловік.

— Агей, півнику, що в тебе в дзьобику? — спитав.

— Діамантовий кришталик.

Почув ці слова чоловік, схопив півника і відібрав діаманта. Бідолаха — в плач:

— Ку-ку-рі-ку, віддай мого діаманта, віддай мою прикрасу,— залементував півник і побіг за чоловіком.

Але той спокійно зайшов до себе на подвір’я, зачинив браму та ще й замкнув її зсередини.

Півник залопотів крильми, вискочив на покрівлю й загорлав ще дужче:

— Ку-ку-рі-ку, віддай мого діаманта! Кукуріку, віддай мою прикрасу!

Розсердився чоловік, схопив його й кинув до вулика.

— Хто це посмів без дозволу зайти до нашої хати? — заметушилися й кинулися до півника бджоли, а той їм:

Бджоли, бджоли, бджоленята,
Нуте мені під крилята!
Відомстіть тому злодюзі,
Хай дістане по заслузі.

Бджоли всі до одної позалазили півникові під крила. Він знову вилетів на покрівлю й загорлав: «Ку-ку-рі-ку!» А бджоли як повилітають та як повпинаються в того чоловіка — жалять, куди попало. А півник не вгаває:

— Ку-ку-рі-ку, віддай мого діаманта, ку-ку-рі-ку, віддай мою прикрасу!

А бджоли знай жалять чоловіка, спасу йому нема. Нарешті той не витримав і зарепетував:

— Недобре я вчинив, тепер каюся, каюся!

— Коли каєшся, то віддай мого діаманта! — стояв на своєму півник.

— Півнику, твій діамант у мене в хаті, піди забери його,— став благати чоловік.

Узяв півник свого діаманта й гукнув:

Бджоли, бджоли, бджоленята,
Нуте мені під крилята!

Бджоли вмить його послухались.

Півник відібрав свого діаманта, відпустив бджіл, і ті полетіли до свого вулика.

Переклад: Рудковський Василь

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up