Вовк та лисиця

Жили колись двоє сусідів — лисиця й вовк. Бідолашній лисиці спасу не було од лютого вовцюги. То забирав харчі, то голодний гарикав на неї, одне слово, збиткувався, як тільки міг.

А одного разу перестрів сусідку і жахно глипнув голодним оком.

— Доброго здоров’я, славн ий лицарю,— затремтіла з переляку лисиця.- Що з вами?

— У мене два дні й ріски в роті не було,— роззявив пащеку вовк.— Ти ж бачиш, як перепався. Коли не нагодуєш, то з’їм тебе.

— Вашому лихові можна зарадити,— одлягло од серця лисиці,— Зараз я проведу вас до одного саду. Там усього доволі: винограду, яблук, персиків,— їжте, скільки душа забажає.

Лисиця подалася попереду, а вовк за нею. Підійшли до саду, а він обгороджений високим дувалом. Пролізли через риштак усередину.

— Гляньте, скільки тут усякої всячини! — заохочує лисиця вовка.— їжте на здоров’я.

Вона забрела вглиб, зірвала гроно винограду, попоїла, дві бубочки запхнула собі в ніздрі, підійшла до вовка й каже:

— Я так об’їлася винограду, що він мені аж носом вилазить. Жадібний вовчисько й собі заходився наминати все, що потрапляло до лап. Напхав черево, мов лантух, аж стогне.

А лисиця тим часом до дувалу та як загукає:

— Агей, стороже, у тебе в саду злодій!

Кинувся вовк тікати, та й застряв у риштаці, там його сторож і насів.

Отак лисиця спекалася нахабного сусіда.

Переклад: Шокало Олександр

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up