Був собі один дроворуб та й мав трьох дочок. Ходив він щоднини до лісу, рубав до самісінького вечора дерева, колов на дрова, а потім продавав їх, щоб купити додому якоїсь їжі.
Якось пішов він до лісу й тільки-но заходився рубати, як підходить до нього дервіш.
— Селям тобі, дроворубе! — привітався він, а дроворуб, відповівши, запитав:
— Як ся маєш, дервіше, чи все гаразд у тебе?
— Та хочу тебе щось запитати, але кажи всю правду мені.
— То й добре,— погодився дроворуб.
— А що воно таке місяць, і що таке зорі, що ніч, а що день? Відгадаєш за три дні — добре. Не відгадаєш — голову тобі відрубаю!
Сказавши таке, дервіш пішов. Тільки то був не дервіш, а падишах.
Думав-думав дроворуб, та придумати нічого не зміг. «Змилуйся, аллах, за що звалилася на мою голову така біда? Нещасливий я, бо як же мені таке відгадати?»
Мов гадина звилася на серці в дроворуба, годі вже й дрова рубати. Що нарубав, відніс на базар, продав та й почвалав додому.
Старша дочка відчинила двері та й бачить, що батько прийшов мов сам не свій.
— Ой татусю, що сталося? Ти ж на себе не схожий!
А батько й одказує:
— Приходив сьогодні до лісу дервіш і запитав мене таке й таке. Отож я, доню, й потерпаю.
— Ха-ха-ха,— зареготалася дівка.— А я гадала, що ти скажеш: «Сумую, бо в моєї дочки все є, нема тільки покривала на мідяний таріль!..»
— Іди геть, дурепо! — одказав батько і ще дужче зажурився.
На світанні бере чоловік свою сокиру та й знову йде до лісу. Аж це знову надходить дервіш та й питає:
— А що, відгадав?
— Ба ні! — одказує дроворуб.
— Гляди ж, два дні тобі лишилося,— попередив його дервіш та й подався геть.
Знову в сіромахи на серці мов гадина в’ється. Кидає дроворуб роботу і йде додому. Відчиняє йому двері середульша дочка та й бачить, що батько мов темна хмара.
— Ой, татуню, що тобі причинилося? Ти сьогодні так рано прийшов!
А батько й каже:
— Іди собі деінде! Ти не ліпша за старшу.
— Змилуйся, батечку! Може ж, я розважу твою журбу, розкажи, чому ти сумуєш!
Ото батько й розказав. Дівка як зарегоче та й одказує таке саме, що й старша дочка.
Прогнав батько і її.
А сам ніч не спить, все думає. Вранці ж почвалав до лісу, а тут і дервіш приходить.
— А що, відгадав?
— Ба ні!
Подався дервіш геть, а дроворуб годі рубати — йде додому. Це ж йому тепер непереливки!
Коли це відчиняє двері найменша дочка.
— Ой, панотченьку, що тобі причинилося?
Та батько не хоче й балакати. Довго-довго просила та благала його дочка, аби він розказав свою пригоду.
Нарешті старий розповів-таки.
— Тату, що ж тут такого мудрого? Коли дервіш прийде, ти скажи йому: «Місяць — то ви, падишаху. Зорі — то ж ваші візири. Ніч — ваші молодші слуги, а день — то ваші старші слуги».
Як тільки почув таке дроворуб, одразу ж повеселішав і до самісінького ранку проказував доччині слова, аби не забути.
Вранці ж узяв сокиру та й подався до лісу.
Коли й дервіш приходить.
— Чи відгадав? — питає.
— Авжеж.
— І що ж то?
Дроворуб і промовляє, як його дочка навчила.
Дервіш тоді й каже:
— Є в тебе три доньки, і всі мають ось-ось народити дітей.
Та й пішов собі, а дроворуб не має спокою — кидає роботу і знову йде додому.
Зустрічає його найменша дочка.
— А що, тату, відгадали?
— Та відгадав, тільки він мені ось що сказав.
— То пусте,— одказує дівчина.— Скажи, хай сам прийде сюди, тоді й поговоримо.
Аж вранці дивляться — до їхньої хати під’їжджає повіз.
— Агей, дроворубе, падишах звелів привезти твоїх дочок.
Почули це дочки, хутко зібралися, а найменша й навчає найстаршу:
— Коли падишах тебе запитає: «Дівчино, чого твоя душа бажає?» — ти скажи: «Маринаду».
А середульшій говорить:
— Коли ж тебе питатимуть, одкажи: «М’яса».
Сіли дівчата в повіз, приїжджають прямо до палацу та й заходять у покої падишаха.
Падишах дивиться на них і питає старшу:
— Дівчино, чого твоя душа бажає?
А та й каже:
— Маринаду.
— Віддайте її заміж за мого маринадника,— наказує падишах.
Потім питає середульшу, а та й відповідає:
— М’яса.
— Віддайте її за мого м’ясника,— велить падишах.
Питає найменшу, а та й каже:
— Риба в повітрі, кріп у воді.
— Хіба ж може бути риба в повітрі, а кріп у воді? — дивується падишах.
— А хіба ж можуть три неодружені дівчини народити дітей?
Падишах лишився дуже задоволений відповіддю найменшої дроворубової дочки й загадує своєму візиру:
— А цю віддайте мені — вона буде моєю дружиною.
Справили вони весілля і гуляли сорок днів та ночей.
