Дроворуб та його три дочки

Був собі один дроворуб та й мав трьох дочок. Ходив він щоднини до лісу, рубав до самісінького вечора дерева, колов на дрова, а потім продавав їх, щоб купити додому якоїсь їжі.

Якось пішов він до лісу й тільки-но заходився рубати, як підходить до нього дервіш.

— Селям тобі, дроворубе! — привітався він, а дроворуб, відповівши, запитав:

— Як ся маєш, дервіше, чи все гаразд у тебе?

— Та хочу тебе щось запитати, але кажи всю правду мені.

— То й добре,— погодився дроворуб.

— А що воно таке місяць, і що таке зорі, що ніч, а що день? Відгадаєш за три дні — добре. Не відгадаєш — голову тобі відрубаю!

Сказавши таке, дервіш пішов. Тільки то був не дервіш, а падишах.

Думав-думав дроворуб, та придумати нічого не зміг. «Змилуйся, аллах, за що звалилася на мою голову така біда? Нещасливий я, бо як же мені таке відгадати?»

Мов гадина звилася на серці в дроворуба, годі вже й дрова рубати. Що нарубав, відніс на базар, продав та й почвалав додому.

Старша дочка відчинила двері та й бачить, що батько прийшов мов сам не свій.

— Ой татусю, що сталося? Ти ж на себе не схожий!

А батько й одказує:

— Приходив сьогодні до лісу дервіш і запитав мене таке й таке. Отож я, доню, й потерпаю.

— Ха-ха-ха,— зареготалася дівка.— А я гадала, що ти скажеш: «Сумую, бо в моєї дочки все є, нема тільки покривала на мідяний таріль!..»

— Іди геть, дурепо! — одказав батько і ще дужче зажурився.

На світанні бере чоловік свою сокиру та й знову йде до лісу. Аж це знову надходить дервіш та й питає:

— А що, відгадав?

— Ба ні! — одказує дроворуб.

— Гляди ж, два дні тобі лишилося,— попередив його дервіш та й подався геть.

Знову в сіромахи на серці мов гадина в’ється. Кидає дроворуб роботу і йде додому. Відчиняє йому двері середульша дочка та й бачить, що батько мов темна хмара.

— Ой, татуню, що тобі причинилося? Ти сьогодні так рано прийшов!

А батько й каже:

— Іди собі деінде! Ти не ліпша за старшу.

— Змилуйся, батечку! Може ж, я розважу твою журбу, розкажи, чому ти сумуєш!

Ото батько й розказав. Дівка як зарегоче та й одказує таке саме, що й старша дочка.

Прогнав батько і її.

А сам ніч не спить, все думає. Вранці ж почвалав до лісу, а тут і дервіш приходить.

— А що, відгадав?

— Ба ні!

Подався дервіш геть, а дроворуб годі рубати — йде додому. Це ж йому тепер непереливки!

Коли це відчиняє двері найменша дочка.

— Ой, панотченьку, що тобі причинилося?

Та батько не хоче й балакати. Довго-довго просила та благала його дочка, аби він розказав свою пригоду.

Нарешті старий розповів-таки.

— Тату, що ж тут такого мудрого? Коли дервіш прийде, ти скажи йому: «Місяць — то ви, падишаху. Зорі — то ж ваші візири. Ніч — ваші молодші слуги, а день — то ваші старші слуги».

Як тільки почув таке дроворуб, одразу ж повеселішав і до самісінького ранку проказував доччині слова, аби не забути.

Вранці ж узяв сокиру та й подався до лісу.

Коли й дервіш приходить.

— Чи відгадав? — питає.

— Авжеж.

— І що ж то?

Дроворуб і промовляє, як його дочка навчила.

Дервіш тоді й каже:

— Є в тебе три доньки, і всі мають ось-ось народити дітей.

Та й пішов собі, а дроворуб не має спокою — кидає роботу і знову йде додому.

Зустрічає його найменша дочка.

— А що, тату, відгадали?

— Та відгадав, тільки він мені ось що сказав.

— То пусте,— одказує дівчина.— Скажи, хай сам прийде сюди, тоді й поговоримо.

Аж вранці дивляться — до їхньої хати під’їжджає повіз.

— Агей, дроворубе, падишах звелів привезти твоїх дочок.

Почули це дочки, хутко зібралися, а найменша й навчає найстаршу:

— Коли падишах тебе запитає: «Дівчино, чого твоя душа бажає?» — ти скажи: «Маринаду».

А середульшій говорить:

— Коли ж тебе питатимуть, одкажи: «М’яса».

Сіли дівчата в повіз, приїжджають прямо до палацу та й заходять у покої падишаха.

Падишах дивиться на них і питає старшу:

— Дівчино, чого твоя душа бажає?

А та й каже:

— Маринаду.

— Віддайте її заміж за мого маринадника,— наказує падишах.

Потім питає середульшу, а та й відповідає:

— М’яса.

— Віддайте її за мого м’ясника,— велить падишах.

Питає найменшу, а та й каже:

— Риба в повітрі, кріп у воді.

— Хіба ж може бути риба в повітрі, а кріп у воді? — дивується падишах.

— А хіба ж можуть три неодружені дівчини народити дітей?

Падишах лишився дуже задоволений відповіддю найменшої дроворубової дочки й загадує своєму візиру:

— А цю віддайте мені — вона буде моєю дружиною.

Справили вони весілля і гуляли сорок днів та ночей.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up