Було таке чи й не було, а були собі два брати. Сталося так, що батько й мати в них померли, ото й ділять брати спадщину навпіл. Ну, та й, як відомо, один брат — старший, а другий — менший. І той, що менший,— трохи дурненький...
Давно колись жив на світі один падишах, та не було в нього дітей. Ото йде він якось на прогулянку зі своїми охоронцями, коли бачить: стоїть біля джерела дервіш...
Був собі дроворуб та й мав жінку. Щоднини ходив він до лісу дрова рубати. А надвечір, повертаючись додому, продавав дрова й купував хліба та до хліба, щоб було з чого дружині вечерю зварити...
Був собі один дроворуб та й мав трьох дочок. Ходив він щоднини до лісу, рубав до самісінького вечора дерева, колов на дрова, а потім продавав їх, щоб купити додому якоїсь їжі...
Було таке чи й не було, а жила колись удова, та й мала вона сина. Були вони дуже бідні, аж це підріс хлопчик, та й став невдовзі з нього такий парубок, що й не сказати...
Був колись дужий-предужий лицар, а вийти опівночі з хати боявся. Якось завітав до їхнього міста штукар із мавпочкою: показував на базарі кумедію й з того жив. Почув про це дужий чоловік та й подався на базар. Як побачив, які викрутаси виробляє мавпочка, то аж рота роззявив...
Була собі одна вдова та й мала сина Кельоглана. Лиха доля судилася вдові: нічого не дали їй батько з матір’ю, не зазнала щастя й з чоловіком. А коли вже так повелося спочатку, то хіба ж буде щасливий кінець? Поглянути хоча б на її сина — не хлопчик, а якесь кошеня в попелі...
Давно колись був собі чоловік, і звали його Налджи. Ніколи не втрачав він своєї честі, ніколи не намагався зняти з дохлого коня підкову на щастя. Сам проливав піт, сам заробляв і хліб. Не мав він багатої садиби, зате було в нього троє синів, струнких, мов пагінці...
Був колись один падишах, і мав він трьох синів. А в саду в падишаха росла яблуня, і щороку родило на ній тільки троє яблук. Та ще ні разу не вдалося падишахові їх покуштувати...
Давно колись був собі заможний чоловік, і мав він жінку та дочку-красуню. Не можна й розказати, яка вродлива була дівчина, навіть серед троянд вона квітувала, мов дивоквіт. Дивляться на неї люди й очей не можуть одвести...
Був собі колись багач, та такий скупий, що давав своїм наймитам по шматку хліба вранці й казав: «А обід я сам принесу». А тоді йшов додому, і наймити мусили працювати до вечора голодні