Було таке чи ні, а було колись два брати. Старший багатий, а менший бідний.
От приходить якось бідний брат до багатого та й просить:
— Пожалій, брате, хоч малих дітей. Дай трохи грошей, бо в хаті й крихти хліба немає.
А багатий йому:
— Авжеж! Працювати треба, то й матимете. А в мене в хаті не скарбниця, йди до бісового батька!
Посумував бідний брат та й надумався:
— Піду по світу та пошукаю щастя.
І пішов. Довго йшов чи ні, їв щось чи й не їв, аж трапилося йому на дорозі дерево.
«Сяду я та відпочину трохи»,— вирішив він та й сідає під деревом. Аж бачить: курява стовпом стоїть. Придивляється пильніше, а то деви чвалають. Він тоді й сховався в дуплі.
Коли це підходять сорок девів та й говорять до каменюки, що лежала під деревом: «Чанга!» — Камінь і відкрився. Деви заходять всередину й промовляють: «Чунга!» — Камінь закрився.
Тоді чоловік думає: «Лишуся в дуплі на ніч. Може, побачу, що з того буде».
Вранці чує: деви промовляють: «Чанга!» — Камінь одкривається. Вони виходять, говорять: «Чунга!» — Камінь закривається, а деви йдуть геть.
Тоді чоловік виліз із дупла, підступає до каменя й каже: «Чанга!» Камінь одкрився. Чоловік кинувся всередину, говорить: «Чунга!» — Камінь закрився. Бідний брат входить у печеру, дивиться: а там стіл стоїть, а на ньому — сорок ключів. Він узяв ключі і давай відчиняти двері.
Відмикає перші двері, а там повно золота. Відмикає другі — саме срібло. Треті відмикає — червоний яхонт. У четвертій кімнаті — зелений смарагд, у п’ятій — корали. І котру не відчинить, а там якесь коштовне каміння. Набив повні кишені, ще й за пазуху поклав, а потім знову замкнув усі двері, а ключі кладе на стіл. Тоді говорить: «Чанга!» — Камінь одкрився, а вийшовши, промовив: «Чунга!» — Й камінь закрився. Зрадів бідний брат та й похапцем почкурив додому.
Після того дуже розбагатів.
Коли це й питає його брат:
— Як це ти розбагатів так швидко?
Менший брат і розповів.
— А коли я піду, теж так розбагатію? — питає старший брат.
— А чому б і ні. Лиш не забувай казати «чанга» й «чунга».
Побіг тоді старший брат додому, вибрав найбільший мішок та й рушив до каменя.
«Чанга!» — промовив він, камінь одкрився. Увійшов брат у печеру, каже: «Чунга!» — Камінь закрився. Знайшов, як навчив його менший брат, ключі, а тоді відімкнув двері й набрав повний мішок золота та коштовного каміння.
«Чунга!» — вигукнув він, але камінь зачинився з гуркотом ще дужче. Старший брат намагається згадати те слово, яке допомогло б йому вийти, але геть забув. Перелякався, замалим з глузду не з’їхав. Опам’ятався по якімсь часі та й думає: «Повиймаю я краще все з мішка та пошукаю, де сховатися. А там підслухаю, як говоритимуть деви, а завтра знову поскладаю все в мішок і вийду».
От він повикладав усе назад і почав шукати, де б йому сховатися. Коли бачить: піч.
— Оце тут я й сховаюся! — зрадів старший брат.
Лежить, коли чує: йдуть деви.
Тут найменший дев і каже:
— А принюхайтеся й ви. Либонь, людським м’ясом пахне!
Але середульший дев засміявся.
— Де б тут людина взялася? То ми ходили по луках та полях, ото й набралися людського духу.
Та найменший не вгаває:
— Ба! Таки ж пахне людським м’ясом!
— Та сюди й пташка не залетить, де вже там людині! — посміхаються старші.
— Як хочете, а тільки тут десь людина ховається. Я ось пошукаю,— наполягає найменший.
Шукав, шукав, коли зирк! — на печі сидить чоловік.
— Ось бачите! Хіба ж не я вам казав! — зарепетував найменший дев та й виволік чоловіка на середину печери.
— Як ти сюди потрапив? — питають деви.
А бідолаха аж тремтить, та все-таки розповідає.
Вислухали деви та й кажуть:
— Твій брат був убогий; за те, що ти його прогнав, доля послала йому талан, а тобі судилося безталання! — сказали деви та й кинули його в піч.
