Казка про сусідську дівчину

Було таке чи й не було, а в людей печалі було чимало. Мала одна вдова дорослу дочку — звали її Деріє.

Дівчина наймитувала то в одних сусідів, то в інших — так і жили з матір’ю.

Якось дівчину попрохали витрусити килими в одних людей та й дали їй за це двадцять пара[1]. Іде дівчина з грошима додому, аж трапилася їй циганка.

— Ворожу, дівчино, й долю розкажу,— каже циганка.

А дівчина питає:

— А за скільки ти поворожиш?

— Таж за двадцять пара.

Віддала їй дівчина двадцять пара, а циганка й наворожила:

— Дівчино, доля твоя ясна: ти скоро вийдеш заміж за бейового сина.

Сподобалось дівчині, що циганка їй таке наворожила, біжить вона до матері та й хвалиться. А мати й відповідає:

— Ой, дочко, як тобі на роду написано, так і буде!

Цю розмову підслухав їхній сусід, бей-оглу[2], та й думає собі: «Овва! Спить на рядні, а бачить візира вві сні!»

— Іди ж, дочко, на базар та купи сомун[3] або піте[4], бо я від голоду аж заточуюсь,— загадує мати. А Деріє й одказує:

— Коли я, мамо, гроші віддала ворожці.

— Отже, не буде піте й сомуна: хай кишки пограють, а тоді сумують,— зажурилася мати, й вони полягали спати голодні.

А бей-оглу підслухав і цю розмову, а вранці, щоб подратуватися, кричить дівчині через тин:

— Деріє, Деріє! Сомун був та загув, і піте було та загуло, зате вийдеш за бей-оглу!

А дівчина відгукується:

— Таке мені судилося — й сама не збагну: буде в мене чоловік — бей-оглу.

Бей-оглу розгнівався та й замовк. А наступного дня знову:

— Деріє, Деріє! Сомун був та загув, і піте було та загуло — зате вийдеш за бей-оглу!

— Таке мені судилося — й сама не збагну: буде в мене чоловік — бей-оглу,— відгукується дівчина.

Розгнівався бей-оглу. Ото й просить матір:

— Оженіть мене, паніматко!

— То й добре,— одказує мати й несе подарунок дочці паші[5], щоб заручити молодят.

А бей-оглу через тин гукає:

— Деріє, Деріє! Сомун був та загув, і піте було та загуло — зате вийдеш за бей-оглу!

— Таке мені судилося — й сама не збагну: буде в мене чоловік — бей-оглу,— відповідає дівчина.

Тоді втішений бей-оглу повідомляє:

— Бей-оглу заручився з донькою паші — отак собі на язиці й запиши!

І так він гукав їй щодня, тільки дівчина відповідала: «Таке мені судилося — й сама не збагну: буде в мене чоловік — бей-оглу».

Нарешті бей-оглу розгнівався так, що довелося матері його заспокоювати:

— Не зачіпай, сину, бідняків, нащо вони тобі? Хто знає, що станеться, перш ніж зійде сонце. А ще кажуть: великі шматки кусай, та мало слів промовляй…

Не слухає син.

— А я цій дівці щодня дошкулятиму. Ти ж ба — голота, а заміж за бей-оглу хоче. Та котрий бей візьме таку убогу дівчину для свого сина?

Аж це починають свати готуватися до весілля бей-оглу з донькою паші, шиють нареченій весільні шати.

А бей-оглу знай кричить про це удовиній дочці, а та одно відповідає:

— Таке мені судилося — й сама не збагну: буде в мене чоловік — бей-оглу!

Настав день весілля, молоду в густому серпанку приводять у дім бей-оглу.

Той її зустрічає, садовить на покуті, а сам, як годиться, виходить прогулятися. Тоді молода скидає серпанок та весільні шати й говорить свекрусі:

— Я піду додому!

— Ой, що ти, дочко, хіба ж можна? Ти ж тільки-но увійшла в нашу хату, ще й словом із моїм сином не перемовилася!— умовляє її свекруха, але невістка й слухати не хоче:

— Мені твій син не до вподоби, я давно вже кохаю батькового писаря. А за твого сина я пішла, бо не хотіла перечити батькові. А ще я гадала, що твій син рівня моєму коханому, а тепер, як побачила, то й геть не хочу його,— промовила пашівна та й почимчикувала додому.

Мати молодого не знає, що й діяти: стільки грошей пропало, а молода втекла. Раптом вона згадала про сусідську дівчину: «Ця хоч і вбога, так зате гарна — візьму її». Ото йде до дівчини та й каже:

— Деріє, чи ти знаєш, що наша молода втекла? Давай ми замість неї тебе зробимо молодою!

Зраділа дівчина, йде в дім бей-оглу, вбирається у весільні шати, накидають на неї серпанок та й садовлять на покуті.

А увечері приходить молодий, веде дівчину за руку до своєї кімнати.

А рано-вранці знову біжить до тину й кричить:

— Деріє, Деріє, де ти?

Та цього разу ніхто не відгукнувся.

Тоді біжить бей-оглу до матері та й хвалиться:

— Оце вже я, мамо, таки дошкулив удовиній дочці. Зачепив словом і сьогодні, та вона промовчала!

А мати й одказує:

— Мовчи, сину, бо вдовина дочка досягла того, чого бажала. Твоя дружина — Деріє, а пашівна ще вчора втекла — ти їй не сподобався, і я мусила взяти сусідку.

— Ну, коли Деріє судилося таке, що я мав стати її чоловіком, то мені судилася вона. От і добре!

Справили вони весілля і живуть любо й мило.

[1] Пара — дрібна монета.

[2] Бей-оглу — букв.: син бея (пана).

[3] Сомун — паляничка.

[4] Піте — перепічка.

[5] Паша — вельможа в Османській імперії.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up