Якось один селянин поклав на віслюка два барильця пекмезу[1] та й повіз продавати до містечка. Під’їжджає до передмістя, а назустріч два жандарми. Ото й питають вони дядька:
— А що це ти везеш у барилах?
— А що там може бути? Зробив трохи пекмезу та й везу, аби продати,— одказує селянин.
Жандарми не повірили. Вийняли чопки й почали переливати пекмез з одного барила в друге. А в барило залетів цілий рій мух.
Став селянин продавати той пекмез, тільки ж ніхто не купує, бо в нього мухи.
Прикро стало бідному селянинові, от і надумав він поскаржитися каймакамові[2].
Прийшов до каймакама й розповідає, як із нього позбиткувалися жандарми. А каймакам подумав, що дядько якийсь дурний, і каже:
— Дядьку, жандарми тут не винні. Що ж вони такого зробили? Винні мухи. От їх і треба покарати!
Селянин прикинувся дурником та й каже:
— Пане, а як же їх можна покарати?
Каймакам посміхнувся й відповідає:
— Та то й геть легка справа. Зараз я напишу і дам тобі наказ. Із цим наказом ти маєш право вбити будь-яку муху, де тільки її побачиш. І ніхто не сміє тобі перечити.
— Хай благословить вас аллах, мій пане!— одказує селянин.— Дайте лиш глянути на той наказ…
Каймакам, запишавшись, накривуляв щось на папері та й подав селянинові. А той, складаючи його, побачив у каймакама на обличчі величеньку муху. Підняв він руку та як вліпить каймакама по пиці, а тоді й каже, показуючи на мертву муху:
— Ось бачите, одну вже вбив.
[1] Пекмез — густо зварений виноградний сік.
[2] Каймакам — начальник повіту.
