Заприятелював якось один чоловік з ведмедем. Чимало допомагав йому ведмідь, аж поки мужик не розбагатів. Ото й кличе він ведмедя до себе в гості, а жінці загадує:
— А приготуй-но їсти, бо гість прийшов.
— А хто ж той гість? — питає жінка.
— Ет, ведмідь,— одказує чоловік.
А ведмідь чув усю розмову, й не сподобалися йому слова «ет, ведмідь».
От і запрошує іншого разу вже ведмідь чоловіка в гості. Повітав його славно, а тоді подає чоловікові ножа й каже:
— На, полосни мене по голові!
Не погодився чоловік, але ведмідь сказав йому:
— Якщо не послухаєшся, я тебе з’їм.
Що робити, полоснув чоловік ведмедя по голові ножем.
Минув час, кличе ведмідь чоловіка до себе додому й каже:
— Глянь, рана від твого ножа загоїлась, а від твоїх слів «ет, ведмідь» ніколи не заживе. А через те не бути нашій дружбі.
