Ет, ведмідь!..

Заприятелював якось один чоловік з ведмедем. Чимало допомагав йому ведмідь, аж поки мужик не розбагатів. Ото й кличе він ведмедя до себе в гості, а жінці загадує:

— А приготуй-но їсти, бо гість прийшов.

— А хто ж той гість? — питає жінка.

— Ет, ведмідь,— одказує чоловік.

А ведмідь чув усю розмову, й не сподобалися йому слова «ет, ведмідь».

От і запрошує іншого разу вже ведмідь чоловіка в гості. Повітав його славно, а тоді подає чоловікові ножа й каже:

— На, полосни мене по голові!

Не погодився чоловік, але ведмідь сказав йому:

— Якщо не послухаєшся, я тебе з’їм.

Що робити, полоснув чоловік ведмедя по голові ножем.

Минув час, кличе ведмідь чоловіка до себе додому й каже:

— Глянь, рана від твого ножа загоїлась, а від твоїх слів «ет, ведмідь» ніколи не заживе. А через те не бути нашій дружбі.

Джерело: Туркменські народні казки.— К.: Веселка. 1980 — 126 с.
Переклад: Григорій Халимоненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up