Було це там, де цього не було. Сім раз по сім та й ще стільки країн треба пройти, щоб добратися туди, де жила собі убога жінка із єдиним сином. Була в них тільки одна корівка.
От якось і сталося так, що в хатині не було вже нічого їсти, і, щоб не померти з голоду, їм довелося погнати на ярмарок останню корівку.
Виряджала жінка свого сина, наказувала йому:
— Іди, синку, відведи нашу корівоньку на ярмарок і гляди, щоб продав її добре, бо більше нам надіятись нема на що.
Погнав син корівку на ярмарок, і там відразу ж знайшовся на неї покупець. Тут же вдарили по руках і — готово, проміняв хлопчина корову на одну квасолинку.
Приніс хлопчик ту квасолинку додому і показує матері.
Заплакала мати, заголосила, адже ж он як обдурили її сина.
Але хлопчик утішає матір:
— Не сумуй, матусю! Дідусь, із яким я помінявся на квасолинку, сказав, щоб я її посадив сьогодні ж, а над ранок, мовляв, побачу, що з неї виросте.
Посадив хлопчина квасолю під вікном. З великої нетерплячки навіть вечеряти не став. Ліг спати не поївши.
Прокинувшись рано-вранці, він побачив з вікна, що квасоля за- паростилася. А паросток такий великий, такий великий, що й верхівки зовсім не видно!
Вийшов хлопчик на двір, щоб паростком помилуватись.
Вийшов, дивився, дивився, але куди там, так і не побачив верхівки, — високо-високо вона аж до самого неба піднялася.
Тоді хлопець сказав:
— Оце квасоля так квасоля! Заберусь-но я, матінко, на її верхівку.
Відмовляє мати хлопчика, просить, благає його не лізти. Але він все ж таки не послухався — поліз.
У самий південь поліз хлопчина вгору по квасолі. Ліз-ліз, ліз-ліз і так високо забрався, що у нього аж в голові запаморочилося, але він не зупинився і дерся по стеблині— все вище і вище. До тих пір видирався, поки не стукнувся головою в небо. А в небі мала щілинка була.
Заглянув до неї хлопчина і побачив, що навколо дуже ясно.
«До самої верхівки квасолі я добрався, — подумав він, — а тепер подивлюся, що там далі».
Перепочив трохи, набрався духу і проліз крізь щілину наверх.
І помітив він поблизу хатинку.
«Зараз все одно уже вечір, — вирішив хлопчик, — попрошусь я переночувати. А ранком спущуся вниз, додому».
Він підійшов до хатини, прочинив двері — його зустріла жінка. Вона запитала:
— Як ти потрапив сюди, хлопчику? Гляди, щоб тебе не побачив мій чоловік, семиголовий дракон. А то він тебе тут же з’їсть.
Хлопчик почав просити жінку, щоб вона заховала його, бо він дуже боїться драконів.
Жінка запитала:
— Хлопчику, ти їсти хочеш?
— Хочу, тітонько! Зголоднів я дуже, — відповів він, — з учорашнього дня нічого не їв.
Жінка дала хлопчикові повечеряти, і він подякував їй за гостинність.
— Ну, а тепер ховайся мерщій, — сказала вона, — а то прийде мій чоловік і, якщо побачить тебе тут, то вже, напевно, вб’є нас обох. Але куди тебе заховати, щоб він тебе не знайшов?
Задумалася жінка, не знала, куди заховати хлопчика. А потім догадалася — принесла корито, поклала під ліжко і наказала хлопчикові лізти під нього.
Хоча й дуже хотілося хлопцеві спати, але зін був так наляканий, що навіть очей не заплющив.
Рівно опівночі раптом хтось застукав, загрюкав у двері.
Прийшов семиголовий дракон. Він приніс під пахвою чорну курку. Посадив її на стіл і сказав:
— Знеси яйце!
Курочка враз знесла золоте яєчко.
Дракон знову крикнув:
— Знеси ще яйце!
і курочка знову знесла яєчко. Він їй знову сказав:
— Знеси яйце!
І поки дракон наказував, курка все неслась.
Нарешті дракон зголоднів і закричав:
— Жінко, давай вечеряти!
Подала жінка їжу до столу, і дракон почав вечеряти. Поївши, він звелів принести йому скрипку. Грав він, грав на ній і раптом відчув чужий запах.
— Жінко, либонь хтось чужий є в нас у хаті?
— Та що ти, чоловіче, — відповіла жінка, — нікого тут із чужих немає.
— Як же нема! Подай його сюди! Зараз же! А ні, то я тебе розірву.
Почала жінка заспокоювати його. До тих пір умовляла, поки він не втихомирився. Знову заграв дракон на скрипці і так грав, поки не заснув на лаві.
Тихо спав дракон, навіть не хропів. Жінка теж лягла спати. А хлопчик наставив вуха, насторожився, лежачи під великим коритом.
Коли він почув, що вони обоє заснули, тихесенько виліз із-під корита, взяв під пахву чорну курку, в другу руку скрипку, вибрався з хати і кинувся тікати.
Утікав, утікав, але коли вже став спускатися в щілинку, крізь яку вибирався нагору, оглянувся назад, щоб подивитися, чи не женеться за ним дракон.
А дракон уже мчав за ним по сліду.
До смерті перелякався хлопчина і швидко-швидко спустився по квасолевій стеблині додому.
На землі біля квасолі лежала сокира, хлопець ухопив її і вмить зрубав стеблину.
А дракон, як гнався за хлопчиком і спускався вниз по стеблині, так і гепнувся об землю.
Упав він і поламав собі усі лапи і всі свої голови.
Тоді хлопчик спалив його, щоб ніхто більше не боявся дракона і щоб на землі від нечисті навіть і сліду не залишилось.
Потім хлопчик пішов до матері, а вона, сердешна, горювала, побивалася за пропалим сином.
— Не сумуй, моя ненечко, — сказав він. — Тепер у нас їжі і питва буде досхочу, і золота буде вдосталь.
— А звідкіля б це? — запитала мати. — Корівоньку ти нашу продав, дали тобі за неї одну тільки квасолинку. А тепер, якщо курку й продамо, так все одно за неї ще менше одержимо!
— Цю курку ми нізащо продавати не будемо! — відповів хлопчик.
Він заніс курочку до хати, посадив її на стіл, погладив і сказав:
— Знеси яєчко!
І курочка відразу ж знесла йому золоте яєчко. У матері від великого подиву навіть рот розкрився. І так розкрився, що хлопцеві довелося відвести її до лікаря, щоб той закрив їй рот. Он як! Хай ніхто так не дивується, а то й з ним таке може трапитися.
Потім вони повернулися додому, і курочка несла їм золоті яйця до тих пір, поки вони не розбагатіли. Тоді вони побудували собі гарну хату. І купили вже не тільки корову, але й волів, коней, і одяг собі хороший справили. Хлопчик грав на скрипці, а матуся його сиділа й слухала.
Якщо хто цьому не повірить, нехай сам перевірить.
