Було то десь, а де — я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали по одному гусару за лінощі та крутійство. Не було в тих двох гусарів ні батьківщини, ні дому. Тому кожен із них пішов світ за очі, аби лиш подалі од полку...
Була собі одна жінка. І жила вона з синочком у великих злиднях. Працювала день у день з рання до смеркання, аж поки заробила трошки грошенят і купила троє поросят...
За сімома морями жив собі кравець. Був той кравець бідний, найбідніший на селі. Навіть сяк-так прохарчуватися не міг; тому поїхав в інше село, де його ніхто не знав...
Жила собі в одному селі працьовита, чесна жінка, і був у неї син. Звали його Лудаш Маті. І був цей син байдужий до всього на світі. Виріс він, став парубком. Але мати не загадувала йому ніякої роботи. Дозволяла тільки пасти гусей...
Було собі, а може, й не було по той бік глибокого синього моря яйце... Схотіло воно рушити в мандри. Котилось, котилось, аж ось його перестріла качка...
У великому густому лісі під кущем ліщини жила собі заяча сім’я. Батька звали Тапші, а матір — матуся Тапші. Старшого сина звали Нюско, а молодшого — Буцко...
Жила собі в лісовому барлозі ведмедиця, і було в неї неслухняне ведмежатко. Коли мати йшла добувати їжу, ведмежатко вибігало з барлога і гралося в лісі...
За височезною горою, що впирається в небо, по цей бік дзюркотливої річечки, близенько від села Ніколишнього жив собі бідняк. Не було в нього ніякого майна, тільки один-однісінький осел...
В невеличкій хатині край убогого села жили собі два брати — Працьовитий та Ледачий. Коли Працьовитий орав, Ледачий вилежувався на печі, коли Працьовитий сіяв, Ледачий спав, коли Працьовитий косив, Ледачий хропів...
Жив собі, був собі на правому березі Дунаю в місті Буді бідний швець. Надумався він пошити гарні-прегарні чоботи і віднести їх королю — може ж таки, король йому добре заплатить...
За лісом Багатострумковим, поруч із крайнім дубом, що стоїть праворуч від галявини Сонячного Сяйва, починається ліс Густолистий. А від нього за три вії і ще за п’ять кидків камінчика починається ліс Вельмигарний. І ось у цьому Вельмигарному лісі жила колись — скільки років тому, не знаю,— велика бджола на ймення Скнара-Ненажера...
Жив собі, був собі там, де його ніколи й не було,— за сім морів і країв од нас,— бідний чоловік. Була в нього жінка. Обоє вони дуже любили одне одного, але були дуже бідні й тому часто сварились...
Жив собі гусар. Служив він у війську вже два роки, а відпустки йому не давали. А гусар дуже хотів побувати вдома, побачити молоду дружину. Ще б пак! В гусари його забрали прямо з весілля. Відтоді він нічого не знав про дружину. Не знав навіть, чи жива вона, чи мертва...
Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо, як пролітають білі хмарки, слухали, як гомонить вітер, або грілися на сонечку...
