Було собі, а може, й не було по той бік глибокого синього моря яйце.. Схотіло воно рушити в мандри. Котилось, котилось, аж ось його перестріла качка.

Питає качка:

— Куди ти котишся, яйце?

— Та от, подалось я в мандри.

— Я теж піду з тобою. Ходім разом.

Ідуть вони, довго йдуть, коли це перестріває їх півень.

— Куди ви йдете? — пита він.

— Мандрувати.

— Я теж піду з вами.

Ідуть вони, довго вже йдуть, коли перестріває їх голка.

— Куди ви зібрались? — питає голка.

— Мандрувати.

— Я теж піду з вами.

Ідуть вони, знову довго йдуть, коли їх перестріває рак.

— Куди ви чимчикуєте? — питає рак.

— Та ось подалися ми гуртом у мандри.

— Я теж піду з вами. Веселіше буде.

Дорогою мандрівники зустріли ще вола й коня. Ці теж приєднались до них.

Ішли вони нивами, лісами, через гори й долини, аж до вечора. Коли вже почало смеркати, побачили невеличку хатинку. Дуже зраділи мандрівники що не доведеться ночувати просто неба. Зайшли в хату і розташувалися хто де.

Яйце зарилось у гарячий попіл.

Качка з півнем вилізли на піч.

Рак поліз у діжку з водою.

Кінь розлігся посеред хати, а віл у сінях.

Голка встромилася в рушник.

А в цій хаті жило дванадцятеро вовків. Пізно ввечері вони повернулися додому.

Вожак ще в сінях понюхав повітря й каже:

— Чую чужий дух. Хто це зважився зайти до нас?

Тут обізвався найсміливіший з вовків і сказав, що не боїться нікого й нічого. Він увійшов у хату і поліз на піч по сірники, щоб запалити лампу.

Почули те качка й півень та як загаласують! Злякався вовк і поліз у піч по жарину. Тут яйце тріснуло й розлетілось на шматочки — гарячий попіл засипав вовкові очі. Побіг вовк до діжки, щоб промити очі, а там рак ущипнув його за ніс. Кинувся він до рушника, щоб витерти очі, та його вколола голка. З переляку стрибнув він на середину хати, а там кінь почав гатити його під ребра копитами.

Метнувся вовк із хати, та в сінях віл настромив його на роги і викинув аж за тин.

Почав вовк з переляку гукати іншим вовкам:

— Рятуйтесь, рятуйтесь! В нашу хату забралися чорти! Стромляю лапу у попіл — стріляють з рушниці, кидаюсь до діжки — ріжуть ножицями, хапаюсь за рушник — відьма коле голками, біжу до дверей — викидають мене кочергою. А в сінях настромили на залізні вила. Один гука: «Вище, вище, вище!» Другий волає: «Подавай його на горище!» А потім гепнувся я, аж зірки з очей посипались.

Кинулись вовки навтікача. Так дременули, аж закуріло слідом за ними. Ще й досі біжать, якщо не поздихали.