Працьовитий, Ледачий і Працюватиму

В невеличкій хатині край убогого села жили собі два брати — Працьовитий та Ледачий. Коли Працьовитий орав, Ледачий вилежувався на печі, коли Працьовитий сіяв, Ледачий спав, коли Працьовитий косив, Ледачий хропів.

Важко було Працьовитому з таким помічником господарювати. А Ледачий, хоч працювати не любив, до їжі був вельми охочий. Попоїсти любив усмак і досхочу. А що Працьовитий трудився сам, то жили вони в злиднях. Крім того, Ледачий завжди крадькома від брата брав частку його обіду чи вечері.

Якось Працьовитий засмажив гуску. Половину гуски вони з’їли, а другу половину залишили на завтра. Та хіба міг Ледачий спокійно дивитися на смачну печеню? Тільки-но Працьовитий вийшов з хати в сарай по дрова, Ледачий кинувся до ласої страви, відрізав гусячу ніжку і, давлячись, з’їв її.

Повернувся Працьовитий і заходився його сварити:

— Ненажера ти! Ледацюга! Навіщо з’їв ніжку?

Ледачий прикинувся, що нічого не розуміє, й сказав:

— В гуски тільки одна нога. Невже ти цього не знаєш? Виглянь-но у вікно — сам побачиш.

Виглянули вони разом у вікно й побачили: на березі ставка стоять мокрі гуси — і всі на одній нозі.

— Бачиш? Тепер переконався, що я кажу правду?

Працьовитий ляснув у долоні та й крикнув:

— Гш-ш-ш! Гш-ш-ш!

Злякалися гуси, злетіли в повітря, і одразу стало видно, що в них по дві ноги.

— В цих гусей, звичайно, Тю дві ноги! — не відступався Ледачий.— Але на ту гуску, що ми їли, ти не кричав «Гш-ш-ш!» Якби ти й на неї крикнув, то і в неї стало б дві ноги.

Махнув рукою Працьовитий — мовляв, шкода витрачати час на пусті балачки! — та й пішов поратися по господарству.

На другий день Працьовитий виловив у ставку велику рибину і засмажив її. Пішов до колодязя по воду, а Ледачий тим часом ум’яв всю рибину, залишивши на сковороді тільки хвіст.

Працьовитий розгнівався й гукнув:

— Дармоїд! Хоч би трішечки залишив мені! Вчора поцупив гусячу ніжку, сьогодні рибину, а завтра що вкрадеш?

— І в очі не бачив твоєї рибини! Хіба ти не знаєш, що риба складається тільки з хвоста? Ходімо до ставка — сам переконаєшся.

Пішли вони до ставка. А риба саме грала-бавилася. Рибини плавали, звивалися, підплигували в воді так стрімко, що й справді, крім хвоста, годі було щось побачити.

— Ну, хіба не правду я казав? — спитав Ледачий.

Працьовитий мовчки побіг до хати й невдовзі повернувся з вудлищем. Закинув він вудлище у воду, і за якусь хвилину на гачок спіймалася рибина.

— Ну, негіднику, то з чого ж складається риба?

— Еге, якби ж ти закинув вудлище на сковорідку, а не в ставок, то побачив би, що з самого хвоста! — відповів Ледачий.

Працьовитий вирішив провчити Ледачого.

Надвечір, коли Ледачий вилежувався в садку під грушею. Працьовитий ніби тайкома пробрався у сад із залізною коробкою та заступом. Пробув він там довгенько й повернувся із заступом, але без коробки.

«Он воно що! — подумав Ледачий.— Він закопав у землю гроші».

Полягали вони спати, але жоден не міг склепити очей. Ледачий ледве дочекався півночі, а тоді підвівся, навшпиньках вийшов, узяв заступ та й побіг у сад. Перекопав половину саду, але так і не знайшов залізної коробки. Почав він копати з другого кінця, перекопав другу половину саду — нема коробки.

Аж раптом хтось накинув на нього мішок та й ну дубасити палицею по спині!

Ледачий зойкав від болю. Ледве виплутався з того мішка і помчав до хати.

Поки Ледачий виплутувався з мішка, Працьовитий прибіг назад у хату, ліг у ліжко і вдав, що міцно спить.

Ледачий накинувся на Працьовитого:

— Хіба ти мені брат?! Отак збиткуватися з мене! Чи ж тобі не соромно?!

Працьовитий, протираючи очі, спитав:.

— Чого ти кричиш? Що сталося?

— Ти мене побив палицею! За віщо? Чим я тебе скривдив?

— Я тебе побив? Схаменися! Я спав. Це наш сусід Працюватиму вчора нахвалявся побити тебе — от і побив.

— Який сусід? Працюватиму? Я такого не знаю.

— Ти просто забув. Працюватиму й досі стоїть із палицею в саду, чекає тебе, аби ще раз віддубасити. Це дуже хитрий чоловік, але ми вдвох впораємося з ним.

Вийшли вони в сад, але там було тихо і темно, наче очі зав’язали.

Ледачий вибігав увесь сад, шукаючи сусіда, але не знайшов його.

— Немає тут нікого! — сказав він.

— Та ні, він є, тільки сховався — боїться нас. А ми його обдуримо! Погукай його, скажи, що хочеш із ним помиритися. А як вийде зі схов, ку — ми йому помстимося за кривду. Гукай його!

— Працюватиму! — загорлав Ледачий.— Виходь, помирімося! Працюватиму! Виходь, помирімося!

— Якби ти кричав таке тоді, коли на тебе накинули мішок,— сказав Працьовитий,— ніхто б тебе не бив. Адже ти можеш і вмієш працювати — за якусь годину перекопав увесь сад!

Ледачий нарешті збагнув, у чім річ. Соромно йому стало, що досі жив братовою працею. І він присягнувся, що відтепер не буде лінуватися, а працюватиме не покладаючи рук.

Слова його не розійшлися з ділом. Почав він трудитися нарівні з Працьовитим — і відтоді в хаті в них не переводилися смажені гуси, риба та всяке інше добро.

Всі сусіди, ба навіть усі люди в селі перестали називати його Ледачим. Всі поважали його за працьовитість і називали Старанним.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up