Кравець і велетні

За сімома морями жив собі кравець. Був той кравець бідний, найбідніший на селі. Навіть сяк-так прохарчуватися не міг; тому поїхав в інше село, де його ніхто не знав.

Пішов кравець просто в корчму й замовив собі дві пляшки вина. Ще й першої пляшки не випив, а вже почав вихвалятися:

— Немає в світі такого чоловіка, щоб мене подужав!

Випивши другу пляшку, кравець сказав:

— Я такий дужий, що за одним помахом сім чоловік убиваю.

А в те село внадилися два велетні-злодії. Кожної ночі нападали вони на село і ніколи не поверталися з порожніми руками.

Почув суддя, що в село прийшов чоловік, такий дужий, що сімох за одним помахом убиває.

Пішов суддя до кравця й питає:

— Це ти отой силач, що сімох за одним помахом убиваєш?

— Та вже ж я, а не хто інший,— відповідає кравець.

— Не треба, щоб ти зразу убив аж сімох,— каже суддя.— Досить буде, якщо ти вб’єш лише двох. Але ці двоє — велетні.

— Пусте,— гордовито відповів кравець.— Я швидко впораюся з ними.

— Якщо вб’єш їх, дамо тобі шість возів золота,— пообіцяв суддя.

Кравець подумав і каже:

— Так я не згоден.

— Невже цього тобі мало? — здивувався суддя.

— Та ні, не те,— похитав головою кравець.— Але стільки золота навіть я не зможу віднести додому. Додайте до кожного воза ще по шість волів.

— Гаразд,— згодився суддя і пішов додому, а кравець заховався, щоб вистежити велетнів.

Настала ніч. Прийшли в село велетні. Оце були страховища! Кожен заввишки з доброго дуба. І в кожного на плечах здоровезний мішок, що й сотня людей не підійме. Накрали велетні багато добра, наклали повні мішки й пішли в ліс. А кравець — слідом за ними. У лісі велетні наїлись, напились і незабаром так захропли, аж у десятому селі вікна дрижали. Кравець поліз на високий дуб, зірвав жолудь і поцілив вищого велетня прямісінько в ніс.

Жолудь таки добре стукнув велетня по носі. Велетень почухався й штовхнув другого велетня під ребра:

— Не чіпай мене, я хочу спати! — пробурмотів він.

— А я до тебе й не торкався,— відповів менший.

Велетні знову позасинали.

Кравець знову зірвав жолудь і влучив більшому велетневі в ніс.

Велетень сердито штовхнув товариша під ребра:

— Гляди, бо зараз буде тобі…

— Ти що, здурів?! — відповів другий велетень.

Знову позасинали велетні.

Кравець втретє зірвав жолудь та й вліпив більшому велетню по лобі.

От розгнівався здоровань! Не сказавши ні слова, підскочив, схопив товариша за кожух, підняв високо в повітря і так зацідив ним об землю, що той кілька разів перевернувся через голову.

— Ага, як ти такий, то я тебе вб’ю! — гукнув менший і вирвав з корінням дуба. Більший велетень теж вирвав дуба. А це було саме те дерево, на якому сидів кравець.

Як замахнеться більший велетень дубом — кравець через половину лісу перелетів. Та так гепнувся об землю, що вирив на тому місці здоровезну яму.

Раптом він почув страшенний крик і гупання.

Прибіг на те місце, де залишив велетнів,— аж бачить: обидва лежать нерухомо. Вони так влучно гахнули дубами один одного, що обоє впали мертві.

Побачивши, що велетні вже не дихають, кравець спокійнісінько пішов у село.

— Ну, пане суддя,— сказав він,— хоч і важко було, але я впорався з ними.

Не повірив суддя кравцеві, аж поки сам не переконався, що велетні мертві.

Отож довелось судді віддати кравцеві шість возів золота та ще й запрягти у ті вози по шість волів.

Повернувся кравець у своє село й зажив собі щасливо й весело.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up