Був собі дід та баба. У них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду, дивиться — горошина котиться по дорозі. Баба взяла, вкинула її у відро. Прийшла додому, виливає воду та й каже своєму дідові:
— Я знайшла на дорозі горошину.
Дід їй:
— Дай мені, я її посаджу.
Узяв дід горошину та посадив. Вона росте не по днях і не по годинах, а по хвилинах. От виросла вона до неба і вродило на ній стручків так рясно, що ніхто й не надивується. От дід стереже ті стручки, та так, що цілими ночами не спить та стереже. В середу під вечір дід заснув, коли встав уранці — нема стручків. Він і каже:
— Піду до Бога, нащо він мої стручки забрав.
Та й прийшов до Бога і каже:
— Нащо ти мої стручки забрав?
Бог йому й каже:
— На тобі за твої стручки золоті постільці[1], срібні волоки[2]. Дід узяв; подякував та й пішов; іде, коли пастух пасе коні.
— Де ти, дідусю, був? — питає.
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Дай мені їх, я тобі дам найкращого коня.
Дід узяв коня, подякував та й пішов. Іде та й іде, коли чередник пасе череду.
— Де ти, дідусю, був? — питає.
— У Бога,— каже.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Проміняй коня за вола.
Він узяв вола, подякував та й пішов. Іде та йде — коли пастух пасе овечки.
— Де ти, діду, був? — питає.
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Проміняй мені вола за найкращого барана.
Дід проміняв, узяв барана і пішов. Іде та йде — коли свинар пасе свині.
— Де ти, діду, був? — питає.
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Де ж той віл?
— Проміняв за барана.
— Проміняй мені барана за кабана.
Дід узяв кабана та й пішов. Коли назустріч швець. Привіталися, побалакали, дід розказав усе про свою мінянку. Швець йому й каже:
— Проміняй мені кабана за шило.
Дід узяв шило, подякував та й пішов. Іде та йде — коли йде назустріч продавець дрібного краму. От вони привіталися. Той питає діда:
— Де ти, дідусю, був?
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Де ж той віл?
— Проміняв за барана.
— Де ж той баран?
— Проміняв за кабана.
— Де ж той кабан?
— Проміняв за шило.
— Проміняй мені шило за голку.
Дід проміняв і пішов додому; став перелазити через тин та й загубив голку. Баба вибігла з хати:
— Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, так довго був?
— У Бога.
— Що тобі, старенький, Бог дав?
— Дав мені золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— А де ж, дідусю, коник?
— Проміняв за волика.
— А де ж, дідусю, волик?
— Проміняв за барана.
— А де ж, дідусю, баран?
— Проміняв за кабана.
— А де ж, дідусю, кабан?
— Проміняв за шило.
— А де ж, дідусю, шило?
— Проміняв за голку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, та став лізти через тин та й загубив.
— Я рада, що ти сам прийшов!
Обнялись, поцілувались і пішли в хату.
