Билина

Українська казка

Був собі дід та баба. У них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду, дивиться — горошина котиться по дорозі. Баба взяла, вкинула її у відро. Прийшла додому, виливає воду та й каже своєму дідові:

— Я знайшла на дорозі горошину.

Дід їй:

— Дай мені, я її посаджу.

Узяв дід горошину та посадив. Вона росте не по днях і не по годинах, а по хвилинах. От виросла вона до неба і вродило на ній стручків так рясно, що ніхто й не надивується. От дід стереже ті стручки, та так, що цілими ночами не спить та стереже. В середу під вечір дід заснув, коли встав уранці — нема стручків. Він і каже:

— Піду до Бога, нащо він мої стручки забрав.

Та й прийшов до Бога і каже:

— Нащо ти мої стручки забрав?

Бог йому й каже:

— На тобі за твої стручки золоті постільці[1], срібні волоки[2]. Дід узяв; подякував та й пішов; іде, коли пастух пасе коні.

— Де ти, дідусю, був? — питає.

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Дай мені їх, я тобі дам найкращого коня.

Дід узяв коня, подякував та й пішов. Іде та й іде, коли чередник пасе череду.

— Де ти, дідусю, був? — питає.

— У Бога,— каже.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Проміняй коня за вола.

Він узяв вола, подякував та й пішов. Іде та йде — коли пастух пасе овечки.

— Де ти, діду, був? — питає.

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Проміняй мені вола за найкращого барана.

Дід проміняв, узяв барана і пішов. Іде та йде — коли свинар пасе свині.

— Де ти, діду, був? — питає.

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Де ж той віл?

— Проміняв за барана.

— Проміняй мені барана за кабана.

Дід узяв кабана та й пішов. Коли назустріч швець. Привіталися, побалакали, дід розказав усе про свою мінянку. Швець йому й каже:

— Проміняй мені кабана за шило.

Дід узяв шило, подякував та й пішов. Іде та йде — коли йде назустріч продавець дрібного краму. От вони привіталися. Той питає діда:

— Де ти, дідусю, був?

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Де ж той віл?

— Проміняв за барана.

— Де ж той баран?

— Проміняв за кабана.

— Де ж той кабан?

— Проміняв за шило.

— Проміняй мені шило за голку.

Дід проміняв і пішов додому; став перелазити через тин та й загубив голку. Баба вибігла з хати:

— Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, так довго був?

— У Бога.

— Що тобі, старенький, Бог дав?

— Дав мені золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— А де ж, дідусю, коник?

— Проміняв за волика.

— А де ж, дідусю, волик?

— Проміняв за барана.

— А де ж, дідусю, баран?

— Проміняв за кабана.

— А де ж, дідусю, кабан?

— Проміняв за шило.

— А де ж, дідусю, шило?

— Проміняв за голку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, та став лізти через тин та й загубив.

— Я рада, що ти сам прийшов!

Обнялись, поцілувались і пішли в хату.

  1. [1] Постоли — старовинне селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви.

  2. [2] Волоки — мотузок, яким обв’язували постоли та онучі на ногах.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up