Іде чоловік з сокирою, а бариня сидить під вікном.
— Чим ти,— питає,— мужик, займаєшся?
— То де діжку,— каже,— наб'ю, де дров нарубаю.
— Наймись до мене.
— Та й найміть.
— Ось набий мені цю бочку,— каже,— і дає йому уперед гроші.
Він узяв ту бочку порубав, у круг на дрова склав та й пішов собі.
Приїздить пан, побачив ту бочку.
— Що се,— питає,— таке?
— Та се, душенько, мужик надув.
— От я запряжу тройку коней, так я його дожену.
Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його, чи не бачив він тут мужика з сокирою.
— Ні,— каже,— бачив.
— А що, я його дожену?
— Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими кіньми догнав.
— Так бери коні, дожени.
— Давайте сто рублів та постійте, оцього дуба подержте.
От пан став під дубом, аж пнеться та держить його, а того чоловіка і духу немає. «Обманув, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба».
Одскочив з-під дуба; «От-от упаде!», а дуб і не зворухнеться. «А надув! Вернусь, ще візьму тройку коней, я його дожену». Наздоганяє того чоловіка вже на другій тройці.
— Чи не бачив ти,— питає,— тут такого-то чоловіка?
— Ні,— каже,— бачив.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, ви не доженете, а якби я вашими кіньми, то й догнав би.
— Так бери та дожени.
— Ніколи, пане, треба солов'я стерегти.
А він як ото забачив пана, накрив пеньок шапкою та й стоїть.
— На тобі сто рублів, біжи дожени його, а я твого солов'я постережу.
Узяв той і коні, і гроші, тільки його й бачили. А пан ждав, ждав та й каже: «Надув і цей! От я йому дам». Як учеше кулаком по шапці… «Тьху!» Вернувсь, ще одного коня взяв, знов наздоганяє чоловіка, а він у дупло вліз та й виглядає відтіля.
— Чи ти не бачив,— питає,— тут такого-то чоловіка?
— Бачив,— каже.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, пане, не наздоженете. Якби я вашим конем, я б догнав, так треба ось у дуплі сидіти.
— Дожени,— каже,— я тобі заплачу і у дуплі за тебе посиджу.
Поліз пан у дупло, а чоловік на коня та й подавсь. А пан сидів, сидів у дуплі та там і пропав.
