Казка про попа, дяка і церківника

Українська казка

Жив бідний чоловік з жінкою. Хоч ніякого маєтку, крім дерев’яної хатки, й не мав, зате був щасливий. Бо мозолястими руками працював не мало, мав ніч спокійну, важко заробив, зате солодко з’їв.

Любив чоловік жінку, був до неї ласкавий і добрий, бо любила і вона його. А жінка в бідного чоловіка красна, біла челядина, росла, здорова. Всі люди оглядалися на неї, коли ішла вулицею. Зависливо говорили:

— Іванова жінка, як княгиня.

Залюбився до молодиці піп. Служить в церкві службу, а очима стріляє туди, де стоїть Марічка. Але и дяк не може пройти коло Марічки, щоб до неї не посміхнутися, не зафіглювати. Лакомився на невістку й церківник.

Чоловік аж сердиться:

— Чого ти, небого, з розуму зводиш панів? Міркуй, щоб біда не сталася.

— Не журися! — каже Марічка. — Ми їх розуму навчимо. Тільки слухай мене і роби те, що тобі я буду казати.

Одного дня церківник зустрівся з невісткою й звідає;

— Марічко, чи можна до тебе прийти? Коли будеш дома сама?

— Та… приходи сьогодні… Вечором, в дев’ять годин…

Іде молодиця далі, зустрічається з дяком.

— Добрий день, молода невістице! — сміється дяк. — Яка ти файна! Я давно збираюся до тебе в гості…

— Та приходьте, пане дяче!

— Коли?

— Приходьте сьогодні… в десять годин…

— Прийду, молода невістице, прийду!

Іде молодиця далі. Зустрічає попа.

— Добрий день, красца Марічко! Мав би я діло до тебе… Коли зайти?

— Та, пане превелебний, прийдіть сьогодні….

— Коли, Марічко?

— Приходьте в одинадцять…

— Прийду, Марічко!

Дома Марічка про все розповіла чоловікові. Порадилися, що чинити… Чоловік буде вартувати, а коли зайде до хати й піп, прийде до вікна, грізно постукає.

— Церківникові, дякові й попові скажу, щоб заховалися в бочці на поді. А ти прийдеш до хати, скажеш, що мусиш з дому понести бочку! — мовить чоловікові хитра Марічка.

Так і було. Настала ніч. О дев’ятій годині постукав до вікна церківник. Невістка світла не палила, бо тоді лампами ще не світили. Завела молодиця церківника до хати, пригощає, розмовляє з ним. Минула година. До вікна постукав дяк.

Налякався церківник:

— Що чинити? Куди дітися?

— Лізь на під, заховайся до бочки! — каже церківникові.

Виліз церківник на під, заховався до бочки. Зайшов до хати дяк. Посадила за стіл господиня дяка, пригощає, забавляє. Минула година. Постукав до вікна і піп.

Налякався дяк:

— Що чинити, куди дітися?

— Лізьте, пане дяче, на під, заховайтеся до бочки!

Виліз дяк на під. Заховався до бочки. Сидять церківник з дяком: тихо, щоб їх не чули.

Посадила молодиця попа за стіл, пригощає, забавляє. Раптом чути стукіт до вікна.

— Марічко, швидко відчиняй двері!

Налякався піп:

— Що чинити, куди дітися?

— Лізьте, пане попе, на під, заховайтеся до бочки!

Виліз піп на під. Заховався до бочки. Сидять церківник, дяк і піп тихо, щоб їх не чути.

А чоловік тільки переступив порога до сіней, як кричить:

— Марічко, поможи мені взяти з пода бочку! Я мушу її з дому віднести.

Вилізла жінка з чоловіком на під. Хочуть бочку брати, а тут священні особи.

— Ой, Іванку, скільки грошей не хочеш, дамо! Тільки нікому нічого не говори! — просять господаря.

— Злізайте, в хаті порахуємося!

Злізли з пода, хочуть грішники гроші вилічити чоловікові. Але ніч — темно.

— Я грошей не маю, — каже церківник. — У мене є тільки свічка, буду світити!

Дивляться довкола, а світоча нема Дяк був жартівливий і каже

— Ти, церківниче, грошей не маєш, будеш нам світочем. Ставай на голову.

Став церківник на голову. Ткнули свічку церківникові и запалили.

Вилічив піп Іванові п’ятсот золотих, вилічив дяк Іванові двісті золотих. І пішли собі всі три, в патики гудучи.

Сміються Іван і Марічка, збираються на ярмарок коней купувати. Купили не лише коней, але и воза, Марічці красну хустку, чоботи, одяг. Накупили всього, що було потрібне в хаті.

В неділю молодиця красно одяглася, пішла до церкви. Стала так, щоб її всі виділи.

Служить піп літургію, дивиться на Марічку. Так задивився на неї, що замість «Благословенно царство!» гукнув: — Яка наша Марічка припараджена-а-а!

А дяк на правім криласі:

— За наші гроші-і-і!

А церківник на лівім криласі:

— Моя з… світила, доки Марічка гроші лічила-а-а…

Попадали люди на коліна, б’ють поклони, моляться ..

Джерело: Казки зелених гір. Ужгород, «Карпати», 1965.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up