Десь в одному монастирі — от так як би в Лубнах або що — був собі чернець. І такий же то богомільний та пісниковий[1] чернець, тільки поклони б'є та богу молиться. Сказано: живий до Бога лізе! А товстий такий, як груба…
От раз у піст, на першім там тижні чи що, сидить він у себе в келійці, читає боже слово. От читає — та й забажалось йому скоромини…[2] Так заманулося, так — що пробі! А в піст, звісно, де ти в монастирі скоромини візьмеш? От він нудився-нудився, а далі й думає: «Може, од масниці що-небудь зосталося — пошукаю». Та й поліз у шафку. (А в них у кожного в келійці є шафка, там у них усього, чого душа забажає: і напитків, і наїдків.) Коли туди — аж там яйце. Він так зрадів, наче свяченої паски з'їв на Великдень! «Ну що ж? — думає,— як його сире яйце їсти?» А зварити ніде. Він і надумав: «Спечу на свічці!» Узяв вирвав з голови волосинку, перепоясав те яйце — давай пекти. Тільки що на свічку, а двері — рип: входить ігумен[3]… (А ігумен у них був чоловік дуже побожний.) Як побачив, що таке в піст чернець робить, то аж відскочив: своїм очам не вірить!
А далі:
— Калугирю,— каже,— що це ти робиш?
А той і не чує…
— Калугирю, Калугирю!..
Той глянув, аж ігумен…
— Що це ти робиш?
— Попутав,— каже,— отче ігумен, лукавий попутав!..
— Що ж ти це робиш, богоотступнику? — мовить ігумен.— Признавайся!..
— Яйце печу, святий отче, яйце… Він (чорт) мене підвів — бодай йому ні дна ні покришки — він показав, як і пекти…
А чорт з-за комина ріжки виткнув:
— Та брешеш,— каже,— я оце сам учусь в тебе, як його пекти!
— Ну-ну, мовчи, бісів сину,— каже чернець,— коли тебе не питають…
[1] Пісниковий — той, хто суворо дотримується посту.
[2] Скоромина — м'ясна, молочна їжа, заборонена церковними правилами у пісні дні.
[3] Ігумен — управитель чоловічого монастиря у православній церкві.
