Жив на світі лютий розбійник, котрий забив багато й багато людей. Пішов до села чи до міста, довідався про заможного чоловіка, зламав двері, вбив родину, забрав маєток.

Носив розбійник крадені речі до густого лісу й ховав у печері. Зібрав багато золота, срібла, дорогоцінного каміння, одягу, зброї й посуду. І мав він під своєю рукою двох друзів, теж розбійників. Дочулися розбійники, що там і там є дім багатого торгівця. Й кажуть:

— Добре було б того торгівця нащивити.

Й почали розбійники радитися, коли найкраще напасти на багатія.

— Підемо у п’ятницю ввечері. Крамар почне святкувати шабес, а ми нападемо.

Приготувалися розбійники, почекали вечора під суботу, прибули до хати. Родина вже спала. Почали розбійники ломитися до будинку. Старший був такий дужий, що ніде не стрічалося дверей, яких не міг би зламати. Не помогли замки, не помогло залізо. Тільки розбійник поклав руки, як двері впали.

Зайшли хлопці до хати і почали забирати золото, дорогоцінні речі. І хоч було свято, крамар оборонявся. А його взяли та й задушили.

Приступився один з розбійників до печі й дивиться: піч замазана глиною. Думає так: «Тут щось дорогоцінне має бути».

Коли розбив піч, видить: в печі печена курка, м’ясо, мед, калачі. Покликав друзів і каже їм:

— Будемо гоститися! З’їмо курку!

— Дивися добре, нині п’ятниця. Їсти м’ясо — гріх.

Та подумати тільки! Розбійники чоловіка забили, хату розламали, добро забрали, а печену курку в п’ятницю бояться їсти!

Розбійники накоїли багато лиха. Прийшло так, що забитих було вже 399 душ. А всі вбивства вчинив старшин

Жили собі розбійники сито, в достатку.

Одного разу старший задумав учинити великий розбій. Дочувся про багатий монастир, вирішив обікрасти монахів, Досудився, дорадився, що монастир грабувати піде один, без помічників. Та коли йшов, по дорозі сталося чудо. Подумав розбійник: «Для чого розбивати, вбивати? Я стільки приніс уже до печери, що на сто літ нам усім досить. Погубив я 399 душ. Може, прийдеться забити ще й 400-ту. А скоро помирати треба».

На розбійника жура впала велика. Дав собі слово, що буде каятися.

Прийшов розбійник до монастирських воріт, а будинки обведені муром. Постукав у крицеві ворота, стоїть, чекає.

— Хто там? — питає сторож.

— Той і той! Розбійник! Я ішов забити ігумена, а тепер до нього йду на сповідь, бо хочу покаятися.

— Я скажу ігуменові, що ти просишся. Якщо дозволить, впущу.

Вартовий побіг до ігумена.

— Що сталося?

— Під воротами чекає такий і такий розбійник. Він признався, що хотів вас забити та передумав і хоче покаятися. Просить впустити його.

Налякався ігумен й думає, що чинити:

— Коли його впущу, може мене забити. Коли не впущу, розламає двері і теж заб’є.

Прийшов до воріт сам старий і каже:

— Що ти від мене хочеш?

— Хотів би я покаятися. Маю на совісті 399 душ!

— Ти великий грішник! Тебе сповідати я не можу.

— Якщо ти мене сповідати не хочеш, забив я 399, будеш ти чотирьохсотий.

Задумався ігумен: «Не впущу його, розламає ворота, все одно заб’є».

Відчинив старий. Від воріт розбійник пішов на колінах. Став до сповіді. Розповів розбійник про всі лиха, що їх накоїв Постовпів ігумен:

— Чоловік ти страшний… Подумай, з якою твариною хочеш тут жити.

В монастирі було багато худоби. Були і собаки. Розбійник каже:

— Шкода мені жити і з псом. Але гіршої тварини на світі нема, я жити мушу тільки з ним.

— Коли так, іди до псів. Що будуть чинити вони, чини і ти.

Став розбійник на руки і ноги, поскакав двором. Увиділи пси чоловіка на чотирьох и почали гавкати. Гавкає і розбійник. Обступили пси чоловіка, не знають, що таке.

Розбійник жив із псами в одній купі, ів, що їли пси, гавкав, як гавкали пси, спав, де спали пси. Так пробув розбійник довгі роки на псарні.

Минув час, знову старий розбійника взяв на сповідь і сказав йому:

— Тепер іди у великі ліси, будеш там жити, як звірі, живитися тим, чим жиють вони.

Поскакав розбійник на чотирьох до лісу, почав жити, як хащова тварина. П’ятнадцять літ розбійник пробув у лісі Одяг на ньому порвався, тіло зчорніло.

Проходив лісом гаиник. Думав, що за дивна страшна звірина, налякався і вистрілив. Наблизився до чоловіка, і ще більшим страхом його взяло. Та розбійник ураз промовив до нього:

— Не бійся! Я такою смертю і мав погинути. За життя я забив 399 людей! Тут мене і похорони.

На тім місці, де гайник забив розбійника, викопав для нього і яму. І на цім слові казка закінчилася.