В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий, Хазяїн бачить, що з його нічого не буде, що він до хазяйства неспособний, і прогнав його од себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його:
— Чого ти тут ходиш?
Сірко йому отвіча:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут.
Тоді вовк йому каже:
— А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?
Сірко каже:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля,— щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать од мене ту дитину, — тоді будьто я тебе ізлякарсь та й пущу дитину.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:
— Гидж-га, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і одняв дитину; приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко, їж,— за те, що не дав вовкові дитину із’їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.
Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сів сам коло його та й каже:
— А сип, жінко, галушки та будем вечерять.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний; щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає:
«Треба мені поблагодарить вовкові, що він мені таку вигоду ізробив».
А той чоловік, діждавши м’ясниць, оддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе узву у хату та одблагодарю тобі за те, Що ти мені добро зробив.
Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів його у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку.
Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпить та каже:
— Буду співать!
Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.
Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже:
— Отепер уже буду співать.
Та як завиє під столом… Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже:
— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам із ним розправиться добре.
Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
— Ти мені добро ізробив, а я тобі!
Та й розпрощались.
