Задумали якось свиня, ведмідь та лисиця разом землю обробляти і восени врожай збирати. Домовились, що свиня буде орати, ведмедь сіяти, а лисиця хвостом боронувати. От так вони і зробили.
Коли жито визріло, вони врожай зібрали і на три частини його поділили: свиня взяла собі зерно, ведмідь солому, а лисиці залишилася колова. Не сподобався лисиці такий розподіл. Сказала вона про це свині й ведмедю, а ті й вухом не новели. І пішла тоді лисиця шукати суддю, щоб поділив їх справедливо. Йде дорогою, назустріч кіт.
— Куди ти, лисичко, йдеш?
— Йду шукати суддю, щоб справедливо поділив прибутки! — Та й розповіла котові, як її свиня та ведмідь скривдили.
— Не журися,— каже кіт, — я вас добре поділю!
Ідуть лисиця та кіт разом, а свиня з ведмедем ще здалеку їх побачили:
— Обманули ми лисицю, от вона вже страшного суддю веде!
(А ця дика свиня та ведмідь ніколи такого звіра не бачили!)
Давай вони ховатися від кота! Свиня залізла в купу соломи, а ведмідь видерся на дерево і сховався поміж листя.
Підійшли кіт з лисицею до спільного поля, а там вже нікого нема. Сіли, почекали. Аж кіт зирк — в купі соломи хтось шарудить.
«Миша!» — подумав. Та як скочить!
Свиня так перелякалася!
«Це за хитрість мою кара!» — подумала.
Як скочить! З переляку забігла аж в озеро та вже більше назад не верталася — побрела собі геть.
А кіт, від переляку, що в соломі була не миша, а таке страховисько, скочив на дерево і подерся вгору прямо на ведмедя. Той ледве не вмер. «Це суддя вже розправився із свинею і мене дістає»,— думає собі. Та давай дертися ще вище. Натрапив на тонку гілку. Вона переломилася — ведмідь ледве кості зібрав і геть із цього лісу подався.
Бачить кіт, що таке діло, скочив з дерева і каже лисиці:
— Я ж казав тобі, що допоможу.
Забрали вони жито і стали удвох жити.
