Сірко

Українська казка

В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий, Хазяїн бачить, що з його нічого не буде, що він до хазяйства неспособний, і прогнав його од себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його:

— Чого ти тут ходиш?

Сірко йому отвіча:

— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут.

Тоді вовк йому каже:

— А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?

Сірко каже:

— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю.

Вовк каже:

— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля,— щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать од мене ту дитину, — тоді будьто я тебе ізлякарсь та й пущу дитину.

У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:

— Гидж-га, Сірко!

Сірко якось догнав того вовка і одняв дитину; приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:

— На, Сірко, їж,— за те, що не дав вовкові дитину із’їсти!

Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.

Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сів сам коло його та й каже:

— А сип, жінко, галушки та будем вечерять.

Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний; щоб він часом гарячим не опікся!

Ото Сірко і думає:

«Треба мені поблагодарить вовкові, що він мені таку вигоду ізробив».

А той чоловік, діждавши м’ясниць, оддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе узву у хату та одблагодарю тобі за те, Що ти мені добро зробив.

Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів його у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже:

— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку.

Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпить та каже:

— Буду співать!

Сірко каже:

— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.

Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже:

— Отепер уже буду співать.

Та як завиє під столом… Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже:

— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам із ним розправиться добре.

Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

— Ти мені добро ізробив, а я тобі!

Та й розпрощались.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up