Жили два брати. Батьки померли, остались вони самі. Коли батько помирав, то наказував старшому синові, щоб не зобижав меншого. Землю, яка є, щоб поділив порівну. А земля в них була і гарна, і погана. На долині усе росло, що посій, а на горбку один пісок. Бур'ян, і той не ріс.

От надумав старший брат женитися. Узяв собі дівчину багату. Відділив брата від себе. Забрав собі всю гарну землю, а меншому віддав один пісок. Оженився і менший брат. Узяв собі дівчину, бідну наймичку. Старший скоро розбагатів, а менший горює бідний. І трудиться гірко, і нема ніде нічого. Тільки дітки одне за другим на світ з'являються. Наймитують вони у старшого брата. Підросли діти і теж наймитують у дядька. От одного разу став менший брат просити у старшого коней землю свою зорати.

— Я ще й своєї не орав! — каже старший брат.

— Так у тебе ж долина, а в мене горбок! Треба раніше орать. Хоч і не росте нічого, та сором, щоб земля гуляла.

Каже старший:

— Запряжи свою жінку і дітей, та й виореш!

Обідно стало меншому брату, прийшов додому, розповів, що брат казав. А діти й кажуть:

— А давай попробуємо так орати, як дядько казав.

Запряглись вони в плуг, тягнуть. Важко дуже, але ж треба орать!

Потомились дуже, сіли спочивати. Коли приходить до них дідусь старенький. Сів біля них та й питає, що це вони роблять. Розповів йому менший брат про своє життя гірке і про те, як старший брат його зобидив. Каже:

— Хоч не росте нічого, але ж треба землю розорать, щоб не гуляла.

Каже дідусь:

— А ти посій мак, я тобі дам такого маку.

— Так будуть люди сміятися. Я ж маком дітей не нагодую! Як то кажуть: мак сім років не родив і голоду не було!

— Ти слухай мене, бери і сій цей мак, нехай сміються!

Послухав він діда, посіяли з дідом мак.

— А тепер,— каже дід,— доглядай його. Як викине мак голівки, щоб ніхто не зломив жодної маківки, бо все тоді загине. А як поспіє, без мене не збирайте. Я прийду обов'язково.

Зійшов мак гарно. Густий такий. А росте так гарно, наче на гарній землі. А люди сміються: оце вже розбагатіє!

Бережуть вони мак. Уже й голівки викинув, уже й поспів, ніхто й маківки не зломив. Уже час і мак збирать. Ждуть вони діда.

От і прийшов дід. Обійшов кругом, обдивився.

— Ну,— каже,— молодці! Гарно мак виростили. Тепер будемо збирать.

Позрізували усі голівки. Стали мак витрушувати. Розріжуть голівку, а там не мак, а золото. Усі зерна золоті. Натрусили з маку цілий мішок золота.

— А це три голівки залиш у себе, вони тобі ще пригодяться,— сказав дід.

— Що ж мені тепер з ним робить? — питає господар діда.

Каже дід:

— Отам і там продає один пан свій маєток, землі багато, сад великий, ще й ставок з рибою.

Менший брат за все дав панові дві мірки золота.

Переїхали жить вони туди. Не віриться їм, що усе це багатство їхнє. Ну що ж! Ще й коні треба купить.

Поїхав на ярмарок, купив такі гарні коні вороні, трійку, ще й з бричкою. От приїхав додому і став орать він тими кіньми, а тут дощ пішов великий. Коли бачить він, коні були чорні, а стали гніді, уся фарба змилася з них. Пізнав він тоді, що це братові коні. Догадався він, що це хтось у брата коні вкрав та й перефарбував їх і продав.

Сів на коні та й поїхав до брата. Розповів, як він ті коні купив, а вони пофарбовані. Не повірив старший брат молодшому. Каже:

— Через те ти й розбагатів, що крадеш!

Пішов до царя і заявив на брата. Наказав цар, щоб привели розбійника до нього.

Розповів менший брат про все царю, як він жив бідно, і як мак посіяв, і як розбагатів.

— Ну хто ж тобі повірить,— каже цар,— що ти виростив золотий мак. Чим ти докажеш?

— А в мене є ще три маківки, я вам покажу їх!

Побачив цар: мак золотий, повірив молодшому братові, відпустив.

А старшому братові наказав цар добрячих різок дати за те, що оббріхує чесних людей.

От і одержав кожен, що заробив!