Хитра перепеличка

Узбецька казка

Як було, то вже було. Усі знають, що колись давно жила собі сорока.

Гніздечко її було на самісінькій верхівці дерева, а в гнізді попискували п’ятеро пташенят. Коли сороченята попідростали, дізналася про те зажерлива лисиця й надумала поласувати ними. Прибігла вона під дерево й стала лякати сороку:

— Гей, сороко, викинь одне пташеня, бо як не кинеш — дерево повалю, кісточки твої потрощу, замість одного пташеняти, всіх винищу.

Перелякалася бідолашна сорока й, ридма ридаючи, викинула з кубельця одне пташеня. Схопила лисиця бідолашне пташеня й подалась обідати. Але другого дня вранці знову прибігла під те саме дерево й стала погрожувати:

— Кинь мені ще одне пташеня по-доброму, бо як не кинеш, погано буде.

І знов сорока, сподіваючись, що решта її діток залишаться цілі, віддала друге пташеня. Лисиця вмить проковтнула його, облизалась і ще кудись подалася.

Та з чорного кота білого не зробиться. Минуло чотири дні, і в сороки на четверо пташенят поменшало.

На п’ятий день сорока сиділа в своєму кубельці з останнім пташеням і гірко плакала. Аж тут, не знати звідки, з’явилася перепеличка. Побачила, як сорока плаче, і стала розпитувати, хто її скривдив. Розповіла сорока про свою біду. Дивом дивувалася перепеличка з дурості та боягузтва сороки, але шкода їй стало горопашної матері, й вона порадила таке:

— Не слухай ти тої лисиці. Якщо ще раз прийде до тебе, погрожуватиме й вимагатиме пташеня, скажи їй: «Хочеш дерево звалити — повали, хочеш кістки потрощити — потрощи, але пташеняти не віддам».

Полетіла перепеличка, а тут і лисиця привіялась і знову сороку залякує. Але цього разу сорока відповіла їй так:

— Хочеш дерево звалити — повали, хочеш кістки потрощити — потрощи, а я тебе більше не боюся.

— Сороко! Хто тебе таких слів навчив?

— Перепеличка навчила, — відповіла сорока.

— Яка перепеличка? Де вона?

Побігла кудись.

Указала сорока, в який бік полетіла перепеличка, і лисиця подалася її шукати. А перепеличка залетіла в луки і, стомившися, заснула в буйнотрав’ї. Тут її схопила лисиця, спритно вистеживши цташку й нечутно підкравшись до неї.

— Що тобі від мене треба? — спитала перепеличка.

— Я тебе з’їм. За те, що навчила сороку не віддавати пташеняти.

— Ну й даремно. Який з мене наїдок, на мені й на палець м’яса немає. А от якщо ти мене не з’їси, я тебе досита нагодую.

— Як? — зраділа лисиця.

— Неподалік від кишлаку я бачила добрий шмат м’яса. Як хочеш, я тебе туди заведу.

Погодилася лисиця й рушила слідом за перепеличкою, що вказувала їй дорогу. Поблизу кишлаку й справді лежав шматок м’яса. Голодна лисиця враз накинулась на нього. А то була принада в пастці, поставленій вівчарями. Клацнула пастка й прищемила лисиці шию.

Оце так позбулися перепеличка й сорока хитрого й підступного ворога.

А вівчарі теж зраділи, знайшовши в пастці лисицю.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up