Десь-не-десь, у якімсь царстві був цар. Якось прикликав він до себе трьох своїх слуг та й каже:
— Я вам загадаю три загадки, якщо не відгадаєте — горе вашим головам!
Питає в одного:
— Куди бог дивиться?
Другого:
— Що в бога на умі?
І третього:
— Скільки зірок на небі?
Остовпіли слуги:
— Царю, темні ми селюки, де вже нам про це знати? Благаємо, змилуйся над нами, дай нам хоч трохи часу на роздуми — туди-сюди поткнемося, розпитаємо в людей, а через місяць з відповіддю прийдемо.
Як так, то й так. Вирушили слуги в дорогу, півсвіту обійшли, а відповіді так і не знайшли. Через місяць кличе їх цар до себе:
— Ну то як, надумали?
— Вельможний царю,— в один голос йому слуги,— півсвіту ми обійшли, а відповіді так і не знайшли.
— Гей, кати! — гукнув цар.— Хапайте їх та на шибеницю! Тіла їхні спаліть, а попіл за вітром пустіть!
Якраз мимо проходив один чоловік та й питає-
— За що оцих горопах на шибеницю ведуть?
— Як за що? — кажуть.— Загадав їм цар три загадки, а відгадати вони не можуть.
— А що саме? — поцікавився подорожній.
— Запитав цар у мене,— каже перший,— куди бог дивиться.
— А в мене,— каже другий,— що в бога на умі.
— А ще скільки зірок на небі,— додав третій слуга.
— Відведіть мене до царя,— попросив подорожній,— я зумію відповісти йому.
Доповіли цареві, мовляв, є такий один, що зможе відповісти тобі. Наказав цар привести його до себе та й питає:
— То це ти зголосився мені відповісти?
— Я,— каже той.— Дозволь, царю, вирятую від шибениці тих горопах.
— Ну, коли так, ось тобі три загадки: «Куди бог дивиться?», «Що в бога на умі?» та «Скільки зірок на небі?».
— В який бік людина оком кине,— відповідає подорожній,— звідти на неї й бог дивиться.
— Це ти добре сказав,— похвалив цар,— ну, а скільки зірок на небі?
Попросив чоловік дозволу подумати до ранку, а як на день зайнялося, прийшов і каже цареві:
— Скажи, скільки в тебе волосин на голові, і я скажу, скільки зірок на небі!
— Отакої! — оторопів цар.— Звідки ж мені знати, скільки в мене волосин на голові?!
Чутка, що захожий зумів двічі відповісти цареві, швидко поширилась межи царських двораків, дійшла і до тих трьох бідолах. Зраділи вони…
Питає цар востаннє:
— А чи знаєш ти, що в бога на умі?
— Обдаруй мене на півдня своєю владою, і я тобі скажу, що в бога на умі!
Зліз цар зі свого трону, одяг бідняцькі лахи, а своє вбрання віддав біднякові, ще й корону зодяг йому на голову.
Сів цей чоловік на царське місце, а цар підходить до нього та й питає:
— То що ж усе-таки в бога на умі?
— А в бога на умі — твоє царство віддати мені! — відказав йому бідняк і наказав гукнути катів і військо цареве.
Прийшли кати стали перед ним:
— Що волієш, царю?
А перехожий каже:
— Візьміть цього чоловіка,— вказує на колишнього царя,— на шибеницю його!
Тут схопили царя, стратили, а слуг випустили на волю. Зійшовся люд. Усі хвалили бідняка за розум та справедливість, на руках носили і царем бути просили…
