Далеко чи близько стояла гора, аж до неба сягаючи. На вершині гори блищав напрочуд гарний золотий палац. У тому палаці жив старий-старезний король Рік із шістьма синами та шістьма дочками.
Безліч турбот мав білобородий Рік. Узимку він витрушував з м’яких сірих хмарин зірочки снігу. Навесні обмаював гілки дерев молодим листям. Улітку в його садах пишно розквітали пахучі квіти, а восени від помаху його руки дозрівали смачні плоди. Коли була в тому потреба, поливав дощами землю, осушував її вітрами. Не мав ані хвилини для перепочинку.
Минали роки, і старий-старезний Рік так ослаб, що вже й рухатись не міг. І став він думати-гадати, кому з дітей доручити свою роботу. Нарешті вирішив розподілити її рівно між усіма. Тоді ніхто не буде надмірно заклопотаний. І сказав Рік:
— Любі діточки, завтра встаньте і прийдіть до мене якмога раніше, бо маю до вас дуже важливу розмову. Настав час показати, на що ви здатні.
— А й справді, татусю, ви заслужили свій відпочинок, — відповів найстарший із синів, Грудень.
— Клянемось, татусю, зробимо все, що ти звелиш, — озвалася Серпень, найстарша дочка.
— Завтра, любі діточки, кожен із вас дізнається, що має зробити, — сказав старий Рік. — А тепер лягайте спати. Вранці я чекатиму вас.
Та не спалося дітям старого Року. Вони втішалися тим, що вже і їм буде доручено важливу й відповідальну роботу, а найбільше — тим, що дадуть нарешті змогу батькові відпочити.
Майже увесь вечір вони гомоніли, шепотілися. Гадали, хто й чим буде займатися. Хто витрушуватиме з хмарин сніжинки, від чиїх дотиків зазеленіє листя…
Позасинали тільки запівніч. І лише батькова улюблениця, наймолодша між сестер — Квітень — заснути не могла. Лежала з розплющеними очима. Думала про те, що попросить у батька найбільше роботи, щоб і йому приємно було, і братам та сестрам легше жилося. І вирішила Квітень зовсім не спати, аби вранці першою прийти до батька.
Проте не витримала до ранку — заснула на світанні. Брати та сестри тим часом повставали, повмивалися, поодягались. Сестру Квітень не схотіли будити — пожаліли. Без неї й пішли на зустріч із батьком.
Глянув старий Рік на дітей своїх, помітив, що нема його улюблениці, і розгнівався не на жарт:
— Ото ледача дівка! Найбільше любив і пестив її, а вона мені отакою виросла!.. Тож і покараю її тим, що не Дам ніякої роботи, буде вона вилежуватись навіть тоді, Коли ніякої охоти до того не матиме.
Старші діти дуже жаліли молодшу сестру, але вже нічого не могли вдіяти. Старий Рік розподілив усю свою роботу на одинадцять частин. Грудневі, Січневі та Лютому дісталися вихори; мусили вони власноруч виготовляти сопілочки з криги, а також засипати землю міріадами іскристих сніжинок. Березень мав нести тепло, рушати воду стрімких потоків і рік, дмухати свіжими вітрами, розсипати перші промені сонця, бризкати першими дощами, вирощувати ніжні паростки. Травень мусив заквітчувати всю землю квітами. А вже Червень, Липень і Серпень від ранку й до вечора сипали на землю палючі промені сонця, міняли барви полів, лук, садів, готували дозрівання хлібів, овочів, плодів. Вересень, Жовтень, Листопад мали невсипуще дбати про збирання врожаю, про спокійні дощі, про вранішні холодні роси, сірі хмари і перші сніжинки.
Квітень прибігла аж тоді, коли старий Рік усі свої обов’язки вже пороздавав її братам і сестрам. Впала вода навколішки перед батьком і заплакала:
— Любий, рідний мій татусю, пробач мені, благаю! Хотіла я до тебе першою прийти і вирішила не спати всю ніч. А над ранок важка дрімота зборола мене, а сестри й брати не схотіли будити — пожаліли… Каюсь, татусю, каюсь! Вділи й мені роботи своєї, бо ж без праці й жити на світі не варто!
Король Рік лагідно всміхнувся. Та що міг він удіяти?
Адже всю роботу вже розділив між одинадцятьма старшими дітьми… Зітхнув він і тільки руками розвів.
Аж тут виступила найстарша сестра — Серпень. Погладила меншу сестру по голівці й сказала:
— Якщо татусь наш рідний не заперечить, то я віддам тобі трохи сонячного сяйва, і ти розсіватимеш його по селах і містах, по луках і полях.
Старий Рік кивнув головою.
Всі брати і сестри подарували сестрі Квітень трохи своєї роботи — і вихорів, і теплих вітрів, і дощів раптових, і ранніх ягідок, а Грудень усипав сніжку.
Квітень витерла заплакані очі, усміхнулася весело. Які хороші в неї брати й сестри!
Коли старші брати і сестри посадили її на місце старого короля Року, вона щедрою рукою сіяла сніг упереміш із квітами, вихори упереміш із теплими вітрами… Ще й сміялася весело та дзвінко.
Отим-то й дивуються люди, що у квітні один день — зимовий, а вже наступний — сонячний, майже літній. А це тому, що Квітень — дуже примхлива дівчина.
