Жила собі та була бідна вдова, яка пряжею на хліб щоденний заробляла і тим же хлібом сина свого годувала. Гарним хлопцем ріс Фері, дуже матір свою любив, та був якийсь у всьому недбалий, безтурботний, не вмів цінувати не лише важку вдовину працю, а й поради її часом нехтував. Дуже любив гарно побавитись і добре попоїсти. Бувало, питає матір:
— Мамо! Коли ви вже спечете мені листкові тістечка?
— Фері мій любий, спекла б я тобі листкові тістечка, — відказує мати. — Але ж ти знаєш, як багато продуктів потрібно для них! От куплю тобі на зиму пальтечко, а на гроші, що залишаться, наберемо всякої всячини, і спечу тоді тістечка.
Як уже пальтечко висіло на вбитому в стіні цвяшку, Фері знов просить:
— Мамо моя люба! Пальтечко вже купили. Тепер спечіть листкові тістечка!
— Тільки після того, синку мій рідний, як на зиму куплю тобі нові чоботята.
Час минав. Мати напряла пряжі, продала її й купила Фері чоботята. А той знов питає:
— Мамо! Ви спечете сьогодні листкові тістечка?
— В тебе ж, синочку, ще немає на зиму доброї шапки. От купимо шапку, тоді й про тістечка подумаємо.
А коли й шапку купили, Фері знов нагадав матері про її давню обіцянку, тільки спитав вже по-іншому:
— Може, мамо, у вас грошей нема на листкові тістечка?
— Є, Феріко, є! Але ти повинен заслужити тістечка. Спочатку попрацюй гарненько. Підмети двір, зажени поросятко в хлів, збери яєчка, що їх знесли кури.
Зітхнув Фері важко-важко:
— Та я ж цю роботу швидко не перероблю! А бодай одне листкове тістечко хочу зразу.
І просив, і благав матір свою Фері, аж поки допросив. Дістала вона з сусіка трохи грошей, дала синові й каже:
— Ось гроші на листкові тістечка. Зараз дам тобі кошичок, і ти підеш на ринок. Купиш усього, що зараз тобі загадаю. Борошна купиш тільки такого, яке просіяли крізь густе й тонке сито. Молока — тільки від сніжно білої корови. Сиру — збитого в дуже старій діжечці. Золотавих горішків. Три глечики сметани, горщик масла, сім яєць, які знесла курка, що каркає. Ось тобі глечики, горщик, ворочки. Все наповниш, насиплеш, покладеш у кошик і принесеш додому. Та пильнуй, щоб нічого не розсипати, не розлити. Яєць ми могли б і не купувати, але ж ти їх не зібрав, то песик Бодрі всі й потовк.
Пустивши повз вуха материн докір, узяв Фері кошик із глечиками, горщиком та ворочками, гроші затис у долоні та й побіг у сусіднє село на ринок.
Радісний і щасливий біг він через поле, повз лісочок. Стрічаючи зайчиків, лисичок, білочок, пташок різних, весело гукав до них:
— Гей, польові та лісові звірятка! Нумо гратися! Ходіть усі до мене, лісові та польові звіряточка!
Та всі вони отак обзивалися на його запрошення:
— В нас багато роботи! Нам ніколи байдикувати!
Та Фері не образився на таку відповідь. «Працюйте собі, працюйте! — думав. — А я біжу на ринок! Мама напече листкових тістечок!»
На ринку Фері купив усього, що загадала мати. Якраз усе вмістилося в кошик. Весело наспівуючи, подався хлопець додому. Коли проходив полем побіля лісу, радісно йому на душі зробилося, і він підстрибнув — раз, другий. І далі вже всю дорогу біг і підстрибував, біг і підстрибував.
Ще як підстрибнув уперше, почув: позад нього щось стукнуло. Озирнувся Фері — аж то впав горішок. Та не вертатися ж за одним горішком!..
Потім щось хлюпнуло. Озирнувся Фері — аж то сметани трохи розлилося. Та що там краплина сметани, коли в кошику її аж три глечики!..
Потім щось хрьопнуло. Озирнувся Фері — аж то яєчко впало й розбилося. Так одно ж! А він купив цілих сім.
Отак біг Фері, біг, а позад нього раз у раз щось то стукне, то хлюпне, то хрьопне. Та хлопцеві було до цього байдуже. Його дивувало інше: слідом за ним бігли, час від часу нахиляючись і щось поїдаючи, зайчики, лисички, білочки. І він запишався від того, що так люблять його лісові й польові звірята.
Коли Фері переступив поріг рідної хати, кошик був легкий-легкий.
— Мамо! Я з ринку прийшов!— гукнув Фері весело. — Вже можете пекти листкові тістечка!
Глянула мати в кошик, зазирнула в глечики, горщик, у ворочки — і аж руками сплеснула.
— Ой, лишенько! — вигукнула вона. — А з чого тобі тістечка готувати, коли ти все порожнім додому приніс? Масла на денці, сметани теж, яєчок — одне, горішків — кілька… Всього трішки-трішки! З цього листкових тістечок не напечеш! Певно, ти вистрибом біг додому?
— Трішечки підстрибував, — зізнався Фері. — Але ж то від радості, мамо! Лише трішечки… А ще ж знаєте, мамо, всі звірята лісові й польові бігли слідком. Так весело було!
— Ще б пак їм не бігти! В лісі чи в полі вони такого харчу не знайдуть! Ти смачно їх нагодував! А сам голодний зостався. Затям, Фері: будь-що велике з малого складається. Хто нехтує мале, не має великого. Адже в тебе з кошика не все зразу випало — потроху губив…
Вислухав Фері матір і знов завів своєї:
— Мамо, а коли ви все-таки листкових тістечок напечете?
— Тільки тоді, Феріко любий, коли порозумнішаєш.
— А довго ще мені розумнішати, мамо?
— Ще трішки! Я помічу, коли це станеться, і скажу тобі.
Сів Фері у куток і зажурився.
Наступного дня встав рано, вмився, одягнувся і вийшов із хати. Сам знайшов березового віника і старанно замів усе подвір’я. Вигнав на лужок поросятко, пополудні повизбирував нанесені курми яєчка, нарубав дров, приніс у хату й поскладав біля грубки. І тільки надвечір трохи побавився з друзями.
Так було і взавтра, і післязавтра. А потім — щодня.
І якось уранці мати сказала Фері:
— Я помітила, синку, що ти порозумнішав іще трішки. Тепер уже і про листкові тістечка говорити можемо. Ось тобі кошик із глечиками, горщиком, ворочками, ось гроші. Біжи і купи все, що я тобі загадувала вперше.
Фері не треба було повторювати двічі або щось пояснювати — швидко причепурився і побіг через поле, що побіля лісочка.
У розмову з лісовими й польовими звірятами не заходив, хоча ті віталися, заговорювали до нього.
На ринку купив усього, що мати загадала вперше: сметани, масла, сиру, горішків, борошна, яєчок…
Додому Фері йшов неквапом — не тому, що мав часу багато. Поласувати листковими тістечками йому хотілося дуже. Але він боявся розгубити продукти, тож і пильнував.
Коли йшов через поле, що побіля лісочка, то звірята знов побігли за ним услід, але вже чомусь не нахилялися. Наздогнала його одна лисичка й лагідно мовила:
— Пограймося, Фері! Ти побіжиш вистрибом, а ми довкіл тебе танцюватимемо. Згода?
— Ні, зараз не можу гратися, — відповів Фері, — Віднесу додому кошик, напече мені мама листкових тістечок, сам поласую і вам трохи принесу. Отож, лисичко, не хитруй.
Знітилась лисичка, засоромилася. А тоді подумала, що Фері порозумнішав: адже він розгадав її хитрість.
Коли Фері прийшов додому, мати сягнула до кошика. Все було ціле — і сметана, і яєчка, і горішки, і масло, і сир, і борошно.
Похвалила вона сина, обійняла його, а тоді взялася місити тісто й пекти тістечка.
Наминав Фері смачнющі тістечка, аж за вухами лящало. Сам їв і матір пригощав. А потім попросив у неї дозволу піти на поле і в лісок — почастувати звірят.
Коли звірята наласувалися досхочу, то подякували Фері за частування і почали з ним гратися. Весела була гра, і всі були веселі та щасливі.
