Торік хлопчик Саша був зовсім маленький. І він з великим нетерпінням чекав ялинки. А одного дня прокинувся й бачить — ялинка стоїть. І прибрана. Всі прикраси на ній висять. Він дуже зрадів і вже не відходив від ялинки. Так кожного дня. Але одного вечора, коли маленьким хлопчик Саша вже спав, ми зняли з ялинку всі прикраси, заховали їх у ящик, а ялинку винесли.
Другого ранку Саша побачив, що ялинки немає, й почав плакати. Ми його заспокоїли:
— Знаєш, Сашко, поки ти спав, приходив з лісу Великий Ведмідь. Він попросив у нас ялинку. Розумієш, у нього двоє синків-ведмежаток, і вони теж хочуть потанцювати коло ялинки, а хіба ж у лісі дістанеш ялинкові іграшки? От Ведмідь і попросив, щоб ми позичили йому ялинку з іграшками. Коли його ведмежатка награються, він принесе тобі її назад.
Після того Саша мало не щодня питав:
— Не було Ведмедя? Не приносив ялинки? Ну добре, хай ведмежатка іще пограються.
А потім прийшла весна, і Саша зовсім забув про ялинку. Весну змінило літо, потім осінь, а там прилетіли білі метелики-сніжинки.
Одного ранку прокинувся хлопчик Саша, — він тепер ображався, коли його називали маленьким, — і бачить — ялинка стоїть. Прибрана. Всі прикраси, всі іграшки на ній висять. Він відразу все згадав і аж у долоні сплеснув від радості:
— Ведмідь приходив? Ялинку приніс? А що його ведмежатка?
— З Новим роком тебе вітали.
— А Ведмідь іще прийде по ялинку для своїх ведмежаток?
— Прийде.
— Хай приходить, мені не шкода.
Тепер ми так і робимо. Спершу ялинка стоїть у Сашиній кімнаті, потім уночі приходить Ведмідь і забирає її своїм ведмежаткам.
