Жив на світі один Ослик. Він був дуже впертий. Стане на дорозі, і ніхто з ним розминутися не може. Нікому Ослик пройти не дає. Маленьких звірят Ослик хвицає, а великі його просто минають десятою дорогою.
Іде, приміром, Зайченятко дорогою. А Ослик стоїть, ногами впершись, і тільки вухами водить. Ану, лишень підійди, неодмінно хвицне.
Або йде Ведмідь. Ну, Ведмідь може дуже легко дати Осликові такого стусана, що Ослик і на ногах не встоїть. Але не хоче Ведмідь такого робити, шкода йому Ослика — Ослик маленький.
Отож і Заєць, і Ведмідь минають Ослика десятою дорогою.
Але їхав якось дорогою Підйомний Кран. Ослик стоїть, не дає проїхати. Схопив Підйомний Кран Ослика, підняв та й поїхав. Їхав, їхав, далеко від’їхав, далеко Ослика відвіз і аж там відпустив.
Довго, довго потім Ослик додому чимчикував. Підбився, бідний, втомився, йде й хитається. Зустрівся йому дорогою Зайчик, Ослик перший з дороги оступився, стрівся Ведмідь, Ослик навіть «Добридень, дядьку!» сказав.
І відтоді нікому поперек дороги не ставав. Отак.
