Як сірий Вовк заліз на тепле місце

Лис з Вовком та Ведмедем так зненавиділи братіка Кролика, що почали підмовляти усіх звірів вижити його з села. Тому Вухатий вирішив вжити заходів до оборони і перебудував свою солом’яну хижку на цегляну. А над нею він збудував собі високу вежу, щоб пильно стежити за ворогами.

Нарешті, настав день, коли все було готове. Кролик узяв довгого мотуза та й поліз на вежу, а жінці наказав приготувати відро окропу й чекати його команди.

— І знай, стара,— напучував її братік Кролик.— Коли я звелю тобі щось зробити, ти мусиш виконувати, але навпаки.

За цим він вибрався на самий вершечок вежі, розсівся там проти сонечка і став задумливо смоктати люльку. Сусіди позбігались, щоб подивитися на чудасію. Та Кролик немовби й не помічав їх.

Тут братік черепаха не втерпів та й гукає:

— Агов, братіку! А що ти там робиш?

— Гріюсь на сонечку! Повзи-но й ти сюди.

— Я ж не можу літати, братіку.

— А я тобі допоможу.

Кролик кинув йому кінець мотуза. Братік Черепаха вчепився, а той миттю витяг його нагору. Сидять вони вже вдвох і весело розмовляють про се, про те.

Іншим теж захотілося до них. От заздрісний Вовчисько кричить знизу.

— А чи тепло там, братіки?

— О, ще й як! — вигукнули обидва побратими.— Лізь до нас. Тут вистачить і для тебе місця.

І братік Кролик знову кинув мотуза.

Вовк почепивсь усіма чотирма лапами, а Кролик з Черепахою поцупили його нагору. Тимчасом Вухатий загукав:

— Стара, давай-но нам чаю! Та обережно: не пролий…

Крольчиха зрозуміла, чого від неї вимагає чоловік, і зразу ж линула на Вовка ціле відро окропу. Вовчисько заверещав, гепнувся додолу та й покотився до річки, як той м’яч.

А Кролик весело зареготав і запросив до себе на вежу Лиса і Ведмедя. Проте ті вже чухрали до лісу…