Сірий Вовк знову в біді

Стояв чудовий літній день. Сонечко ласкаво гріло землю, і вся природа радісно співала. Наш Вухатий теж мугикав собі під ніс, ідучи з прогулянки додому. Раптом чує він, хтось жалібно стогне. Кролик став і прислухався.

— А хто це там?! — гукнув він.

— Це я, Вовк. Швидше йди сюди! — почулося з яру.

Кролик підбіг до провалля й побачив Вовчиська, котрий лежав під величезною кам’яною брилою.

Забачивши Кролика, Вовк жалібно заскиглив:

— Будь ласка, друже, допоможи мені.

— Гаразд,— відповів Кролик, пожалівши Вовка, потім зліз обережно вниз і визволив ворога з-під скелі.

А той, віддихавшись та роздивившись навколо, вирішив, що настав слушний час розправитися з братіком Кроликом. Тому він миттю схопив свого благодійника і приготувався його з’їсти.

— Так он як ти дякуєш мені! — вигукнув братік Кролик.

Вовчисько ж у відповідь хижо загарчав:

— Не бійся, я зараз скажу тобі «дякую», а потім вже з’їм.

— Он воно що! — мовив братік Кролик.— Тоді я більше ніколи тобі не допоможу.

Вовк тільки весело зареготав:

— Ну, звичайно, бо я ж зараз з’їм тебе!

Братік Кролик сумно похитав вушками та й каже:

— На світі існує такий закон, що за добро платять добром.

— Я щось не чув про це,— насмішкувато мовив Вовчисько.

— А давай спитаємо у брата Черепахи,— запропонував Кролик.— Він же тепер наш новий суддя.

Вовк погодився, й вони рушили до братіка Черепахи. Обидва виклали йому свою справу, а той, подумавши трохи, сказав, що зможе вирішити суперечку тільки на місці, де сталася пригода…

Коли вони повернулися в яругу, братік Черепаха, нап’явши окуляри, довго оглядав усе довкола, а потім і каже:

— Не зможу я вас розсудити, аж доки не побачу, як братік Вовк лежав під цією брилою.

Тоді Вовк ліг на землю, а Кролик з Черепахою знову поклали на нього важчелезну каменюку. Братік Черепаха ще сів на неї верхи і почав щось писати ціпком по піску, немов розв’язував якусь важку задачу.

Терпів-терпів Вовчисько, а тоді почав стогнати:

— Ой, братіки! Вона мене задавить!.. Ой, братіки! Мені вже дух заперло! Ой, швидше вже кінчайте та звільніть мене!

А Черепаха підвівся і поважно, наче в залі суду, промовив:

— Шановний пане Кролику! Ви були неправі… Чого ви лізли куди вам не треба? Сер Вовк спокійно спочивав собі під скелею, а ви порушили йому спокій. Я радив би вам ніколи не втручатися в чужі справи! Звільняю вас від кари з умовою, що ви негайно підете своєю дорогою.

І побратими пішли собі додому, зоставивши невдячного Вовчиська під каменюкою. Той аж до вечора борсався, поки, нарешті, визволився. Довго він після цього випадку ходив, кульгаючи, і обминав братіка Кролика десятою дорогою.