Вовчисько серед рогатих звірів

Якось усі рогаті звірі зібралися на лісову раду, щоб винайти нарешті якийсь захист проти своїх ікластих та пазурастих ворогів.

На голову вони обрали сірого Вола, а секретаркою тих зборів була Коза.

Вовчисько звідкись довідався про це, і йому дуже закортіло підслухати розмову. Він вирішив обдурити рогатих звірів: метнувся в гущавину, зламав дві гілки глоду і, нап’явши їх собі на лоба, почимчикував на галявину, де відбувалася рада.

— А ти хто? — спитався в нього Віл.

— Хто я? Я бичок,— одмовив Вовчисько, хоч скидався швидше на оленя.

Віл пильно глянув на волоцюгу, але тут його хтось покликав, і Вовк мерщій сховався серед інших звірів.

Почалася рада, і всі одразу ж забули про «бичка». Та тут, як на зло, до Вовчиська причепився великий ґедзь. Намагаючись спіймати його, Вовк люто клацнув зубами.

В ту ж мить з кущів висунувся братік Кролик, який уже давно стежив за злочинцем. Почувши клацання, він несамовито розреготавсь.

— А хто це так регоче?! — сердито спитався Віл

Усі мовчали, а братік Кролик заспівав:

Звірі тільки здивовано перезирнулися і продовжували суперечку. А ґедзь тимчасом сів Вовцюзі на ніс, і той махнув лапою. Тоді Кролик знову проспівав:

Вовк аж затрусився з переляку, та звірі ще дужче гомоніли. Тоді Кролик заспівав голосніше:

Тут Віл нарешті зрозумів, про кого співає Кролик, і почав протовплюватися до Вовка. А братік Кролик невгавав:

Почувши це, всі звірі впізнали в чудному теляті Вовка. Той бачить, що йому буде непереливки, та ходу. Звірі — за ним. Врятувало негідника тільки те, що надворі вже була ніч.