Як братік Кролик ошукав жадібного Вовчиська

Якось Вовкові дуже захотілося риби. Пішов він на ставок і наловив цілу низку. Взяв її на плечі та й чимчикує додому. Коли це раптом з-під самих його ніг випурхнула Куріпка. Мало було Вовкові риби, кортіло поласувати дичиною, і, поклавши низку на стежку, він кинувся шукати гніздо Куріпки. Поки бігав Вовк по житі, стежкою йшов братік Кролик. Бачить — лежить низка риби, а навколо нікого немає. Узяв він ту рибу та й поніс додому.

Повернувшись, Вовк довго чухав собі за вухом, мізкуючи, хто б то міг вкрасти його рибу. Нарешті, він побачив сліди і побіг до хижки Вухатого. Кролик, ще здаля помітивши ворога, мерщій сховався в хижку. А той як загрюкоче в двері.

— Чого тобі? — відгукнувся з-за дверей Вухатий.

— Віддай мені рибу,— загарчав Вовк.

— Яку рибу?

— Та ту, що ти взяв на стежці.

— Я не брав.

— Ні, брав.

— А звідки ти знаєш?

— Я бачив твої сліди.

— Ну, якщо ти вже такий, то візьми собі взамін, що хочеш,— поступився Вухатий.

Вовчисько спіймав братіка Кролика на слові і одразу побіг на пасовисько, щоб зарізати його найкращу корову. Звичайно, Кролику жаль було скотини. Він покликав дітей і наказав:

— Готуйте хутчій коптильню, а я піду хоч м’ясо врятую!

Прибіг Кролик на пасовисько і закричав:

— Братіку Вовк! Тікай! Он Мисливець іде!

А тут справді десь забрехали собаки, і Вовка наче вітром здуло. Вухатий тимчасом оббілував корову, заніс м’ясо до коптильні. Потім відрізав хвоста, вкопав один кінець в землю, та й гукає:

— Братіку Вовк! Біжи-но сюди! Твоя корова в землю тікає!

Вовк почув, вискочив із лісу, схопився за хвоста та давай тягнути. Ну, хвіст і вискочив із землі! Тоді Кролик і каже:

— От бачиш. Хвіст одірвався, а корова таки втекла під землю.

Але Вовк ніяк не хотів примиритися з своєю втратою. Він схопив заступ і почав копати. Копав годину, копав другу, а Кролик сидів на ганку, підморгував своїм діткам і примовляв:

Ухекавшись до сьомого поту, Вовчисько швиргонув заступ у бур’ян, а сам почвалав додому, понуро опустивши хвоста.