Чому Опосум полюбляє мир

Якось Єнот запросив до себе Опосума на вечерю. Попоїли вони, погомоніли про те, про се, а потім вийшли трохи прогулятись. Ідуть-ідуть, коли це чують — десь поблизу в лісі гавкає Пес.

— А що, як він нападе на нас? — спитався Єнот.

— Не бійся, братіку. Хай тільки посміє напасти, я йому покажу, де раки зимують! — запевнив його Опосум.

Коли це й справді з кущів вискочив Пес, та до них. Не встиг він доторкнутися до Опосума, як той впав на землю і лежить, наче мертвий. Тоді Пес кинувся до Єнота, але прорахувався. Хоч Єнот ніколи не нападав першим, проте він умів дати добру відсіч нападникові. Бійка тривала недовго. Через хвилину Пес щодуху тікав у ліс.

Тут Опосум підхопився і, не сказавши ні слова, кинувся бігом додому.

Наступного дня Єнот знову зустрівся з Опосумом. Він тільки презирливо глянув і мовчки пройшов повз нього. Тоді Опосум здивовано запитав:

— Чого це ти вернеш носа? Чи ти не пізнаєш свого приятеля?

— Я з боягузом не приятелюю,— каже братік Єнот.

Опосум аж підскочив на місці:

— Хто боягуз?..

— Та ти ж. Не хочу я знатися з тим, хто прикидається мертвим, коли товариш б’ється на смерть.

Опосум засміявся і каже:

— Ти думаєш, я злякався?.. Нічого подібного. Я знав, що ти подужаєш Пса, і чекав, поки він нападе на мене. Хіба ж я винен, що він утік?

Єнот з огидою одвернувся від нього.

— Хто ж тобі повірить!.. Не встиг Пес торкнутися тебе, як ти гепнувся додолу і весь час лежав, наче дохлий щур.

— Ну, що ти? Я нікого на світі не боюсь! От тільки дуже не люблю лоскоту. Коли Пес штовхнув під бік носом, мене такий сміх розібрав, що я на ногах не міг втриматися. Щастя його, що я боюсь лоскоту, а то б не минути йому біди.

Єноту набридло спухати брехню Опосума, і він пішов собі геть. А братік Опосум і досі падає на землю, як тільки хтось штурхне його під ребра. Хоче довести, що він не боягуз.

Але Єнот уперто вважає його боягузом.