Чому в Опосума нема щетини на хвості
Ви вже знаєте, що братік Опосум був страшенним боягузом. Крім того, він, як та свиня, напрочуд полюбляв бруд, лінощі і, головне, ніколи не міг нажертися. За це всі чесні звірі дуже його не любили.
Якось Опосум проспав днів зо три в своєму барлозі. Прокинувся, а в животі такі музики грають, що хоч танцюй. От і вирішив він чим-небудь підживитись. Виповз з барлога та й пішов до лісу. Іде він та йде, коли назустріч йому Кролик.
— Здоров був, братіку! А куди це ти мандруєш?
— Та йду шукати слив, щоб трохи поснідати.
— Слив?! Я знаю, де їх тьма-тьмуща! — каже Вухатий.
— А де? — кинувся братік Опосум.
— У Ведмедика в садку.
— Хіба ж він їсть сливи?
— Та ні. Зате дуже любить мед…
— До чого ж тут мед?
— Який ти недоумкуватий! — розсердився братік Кролик.— Хіба ти не знаєш, що, коли розцвітають сливи, туди злітаються хмари бджіл. От він і завів сад, щоб принадити туди бджіл. Зараз сливи такі спілі, аж виграють проти сонця!
Опосум ласо облизався та й побіг до садка. А Кролик поскакав до Ведмедикового барлога і гукає:
— Агов, братіку Ведмедю! У тебе злодій у садку!!
Ведмідь схопив величезного дрючка і потупцював у садок.
Тимчасом Опосум об’їдався на дереві сливами. Йому вже не раз здавалося, що йде хазяїн. Але він казав собі:
— Ще з’їм одну сливу і годі. Треба тікати, поки не пізно.
Нарешті почулись важкі кроки. То поспішав Ведмідь. Проте братік Опосум ніяк не міг одірватися від смачних слив. Він знову сказав собі:
— З’їм ще одну, а тоді втечу.
В цю мить братік Ведмідь побачив Опосума, підскочив до дерева і почав його трясти. Братік Опосум впав на землю, як стигла слива. Він одразу скочив на ноги і кинувся навтікача. Братік Ведмідь за ним. Коли він добіг до огорожі, Опосум саме пролазив між латами. Ведмідь вхопив його зубами за хвіст. Тоді братік Опосум смикнув з усієї сили і звільнив хвоста, але вся шерсть залишилася в роті братіка Ведмедя. Він міг би задихнутися, якби братік Кролик не приніс йому води.
З цього часу у братіка Опосума і у всіх його нащадків голий хвіст.
