Сумна пригода містера Лева

Якось улітку Кролик знову зустрівся з Левом.

— Здоров був, братіку! А куди це ти так поспішаєш? — запитав той.

— Тікаю од Мисливця, містере Лев. Він іде сюди. Ховайтеся швидше.

— Мені ховатися! — заревів Лев.— Я зараз його на клоччя розірву. Та й тобі, братіку, соромно тікати від якогось Мисливця.

— Е, містере Лев. Мисливець несе рушницю. Він може устрелити.

— Подумаєш, рушниця! — затявся Лев.— Я рознесу ту рушницю на тріски, а його самого з’їм живцем!

Вухатий розсміявся:

— Як же це так: я боюсь Мисливця і зовсім не боюсь вас, а ви кажете, що нітрішки не боїтеся Мисливця?

— Я, братіку, не боюся ні Мисливця, ні будь-кого іншого на світі. Я боюся тільки Куріпки,— пояснив Лев.

— Куріпки? Ха-ха-ха! Та це ж найсумирніша птиця…

— Яка там сумирна! — розсердився Лев.— Часто, коли я йду лісом, вона з фурчанням вилітає з-під самих ніг, і я аж умліваю од страху.

— Нехай собі фурчить на здоров’я, аби тільки не стріляла, як той Мисливець. Краще вам, містере Лев, десь сховатися, поки він пройде.

Та тупоголового Лева тяжко було в чомусь переконати. Так вони ні з чим і розійшлися. Кролик побіг далі, а Лев подався назустріч Мисливцеві.

Не встиг наш Кролик ще вибігти з лісу, коли це чує: бах! ба-бах!! Він одразу зметикував, що сталося.

Прокрався Вухатий кущами, бачить — лежить Лев, стогне, а в боці у нього рана.

— Що з вами, містере Лев? — спитався Кролик.

— Ой, не питай… Я, здається, помираю!

Кролик удав, що здивувався.

— Невже це ота клята Куріпка наробила? — вигукнув він.

— Та ні. Мене встрелив проклятущий Мисливець,— простогнав Лев і поповз додому.

Довго його не видно було в лісі. Лежав у лігві, очунював.